Сьогодні: 22 травня 2022 року - неділя

wordpress themes.

ЗА ЩО ПОСТРАЖДАВ МІЙ ДІД СТАНІСЛАВ КАЧИНСЬКИЙ?

У грудні 1937 року проти мого діда Качинського Станіслава Антоновивча «як терориста та антирадянського агітатора і пропагандиста» був підписаний висновок так званою «двійкою», а саме, начальником 8 Дорожньо-Транспортного відділу ГУГБ НКВС по Південно-західній залізниці Заславським та в. о. прокурора Південно-західної залізниці Павловичем.

Він складений на підставі оперативно-розшукових матеріалів за кримінальною справою № 79, без сумніву сфальшованих співробітниками НКВС Ільзітом і Войтелем, у яких на той час в оперативному обслуговуванні було Козятинське депо і які здійснювали оперативно-слідчу роботу за вказаною справою.  (Згідно з даними інтернет-сайту nkvd.memo.ru, протягом 1938 року Заславський (Міля) С.І., Ільзіт Й.Л., Войтель В.Ф. та ряд інших співробітників 8-го Дорожньо-Транспортного відділу ГУДБ НКВС Південно-Західної залізниці були звільнені з органів НКВС, очевидно за надмірну заповзятість у фальшуванні кримінальних справ на невинних радянських громадян.

Наслідком злочинних діянь зазначених енкаведистів стала загибель декількох сотень ні в чому не повинних залізничників Південно-Західної залізниці. Заславський С.І., який на початку 1938 року просив Центральний апарат НКВС збільшити план розстрілів залізничників Південно-Західної залізниці до 600 осіб, два роки провів у в’язниці як підозрюваний у тероризмі. У 1940 році Верховним судом СРСР був виправданий та відпущений з-під арешту.

      Такі висновки відповідно до таємних інструкцій НКВС щодо проведення масових репресій напередодні перших виборів до Верховної Ради СРСР за Сталінською Конституцією 1936 року направлялися альбомними списками в Москву для затвердження керівництвом НКВС та прокурором СРСР. Після їх затвердження, без суду, жертви підлягали розстрілу або тривалому ув’язненню в системі ГУЛАГу.

     З кримінальної справи №79 ( вбачається, що Качинський Станіслав Антонович, 1901 р. н., уродженець с. Парипси Київської області, УРСР, поляк (національність приховує), громадянин СРСР, колишній кандидат у члени ВКП (б) з 1931 по 1937 р., виключений з кандидатів у зв’язку з арештом. До арешту старший дорожній майстер ст. Козятин Південно-Західної залізної дороги. Обвинувачувався як учасник польської контрреволюційної шкідницької організації, за завданням якої займався шкідницькою роботою з руйнування дорожнього господарства та стрілочних переводів.

Групував навколо себе польський контрреволюційний національний куркульський елемент, якому сприяв у прийнятті на залізничний транспорт і для проведення контрреволюційної роботи.

Будучи вороже налаштованим до існуючого ладу, проводив антирадянську агітацію проти заходів партії і уряду.

У пред’явлених обвинуваченнях не зізнався.

У 1937 році його викрили своїми показами як учасника контрреволюційної шкідницької організації інші учасники цієї контрреволюційної організації, а саме Бурдейний і Ясінський. В антирадянській агітації – свідки Каравайчик, Масльонкін, Малащук і Духопелло.

 (Під час проведення заходів з реабілітації Качинського С.А. двоє із свідків, які залишилися після війни 1941-1945 рр. в живих, заперечили, що вони свідчили про антирадянську агітацію Качинського С.А., Бурдейний і Ясінський були розстріляні).

Рівно через двадцять років, у період масової реабілітації жертв репресій  1937-1938 рр. старшим лейтенантом Управління КДБ при РМ СРСР на Південно-Західній залізниці Лоптєвим 18 липня 1957 р. був складений і долучений до архівної справи № 669214 висновок стосовно реабілітації Бурдейного Федора Несторовича.  Так, старший лейтенант Лоптєв розглянув матеріали кримінальної справи відносно Бурдейного Ф. Н., який обвинувачувався в тому, що був членом «польської організації войськової», пов’язаний з польським резидентом Качинським і учасником цієї організації Волянським, за завданням яких займався шпигунством, проводив шкідницько-диверсійну діяльність. Далі Лоптєв встановив, що за постановою НКВС та прокурора СРСР від 8 травня 1938 року  Бурдейний Ф.Н. був засуджений до вищої міри покарання, тобто розстрілу. Після цього Лоптєв зайшов у глухий кут і відобразив у тексті висновку, що неможливо визначити, які дані послужили підставою до арешту Бурдейного, оскільки на день його арешту матеріали про злочинні дії  цієї особи у справі відсутні, доказів його терористичної чи шпигунської діяльності немає, тому Бурдейний Ф.Н. підлягає реабілітації. 

Річ в тім, що дані, які послужили для арешту і розстрілу Бурдейного, знаходилися у справі на мого діда Качинського А.С. Це пів сторінки надрукованого на друкарській машинці тексту у вигляді довільного пояснення органам НКВС, підписаного працівником Козятинського депо Ясінським.

(Саме з вини Ясінського, який не маючи достатнього досвіду роботи за фахом, невірно закріпив стрілочні переводи в Козятинському депо, внаслідок чого влітку 1937 року з рейок зійшов маневровий паровоз).

 У цьому пояснені Ясінський стверджував, що під час перебування у Сквирі, в будці обходчика Солов’я, останній повідомив, що у Козятинському депо існує контрреволюційна диверсійна терористична організація, до якої входять ворог народу начальник Козятинського депо Савченко (НКВС об’явило Савченка ворогом народу відразу після сходження з рейок маневрового паровоза. Про причетність до даного інциденту Ясінського стало відомо лише після його ретельного розслідування).

Також згідно з поясненням членами терористично-диверсійної організації в депо є Бурдейний, Качинський, Волянський, Соловей і він, Ясінський. Залізничник Ясінський вказав ще ряд прізвищ колег по роботі, які нібито належали до антирадянської терористичної організації, які в послідуючому були розстріляні. У змісті підписаного Ясінським пояснення відсутня будь-яка логіка. З даного пояснення виходить, що про існування і свою причетність до контрреволюційної терористичної організації в Козятинському депо він дізнався від колійного обходчика із Сквири Солов’я. Окрім цього, у мене виникає питання, якщо мій дід був резидентом польської розвідки у Козятині і займався шпигунською діяльністю, то чому органи НКВС не відобразили це у обвинувальному висновку на нього за справою №79?

       На мою думку, органи НКВС вирішили розслідувати цю незначну аварію в Козятинському депо у 1937 році, як організований акт диверсії залізничників, які діяли нібито у складі терористично-диверсійної організації під особистим керівництвом начальника депо Савченка. Реалізуючи свої злочинні наміри, вони примусили окремих членів цієї міфічної організації,  названих Ясінським нібито зі слів колійного обходчика Солов’я, зізнатися у причетності до «польської організації войськової». 

У подальшому, усвідомивши, що не понесуть покарання за свої незаконні дії, вирішили сфальшувати матеріали про існування в Козятині резидентури польської розвідки, де роль резидента відвели моєму діду, якого на час реалізації цього позбавленого здорового глузду задуму вже не було в живих. 

У селі Парипси проживає ветеран праці Качинський Людвіг Рафаїлович, 1937 року народження. Йому було всього декілька місяців, як 28 грудня 1937 року органами НКВС був заарештований його батько Качинський Рафаїл Матвійович, 1902 року народження, тесля, письменний. Ці відомості відносно Рафаїла Матвійовича містяться у книзі «Реабілітовані історією». У цьому багатотомнику також наявні дані на всіх осіб, які були репресовані в Україні, і, зокрема, в Житомирській області. Згідно з кримінальною справою, порушеною за ст. 54 п.10 КК УРСР (антирадянська агітація і пропаганда) на Качинського Р.М., йому ставилося в провину те, що він допустив антирадянські пропагандистські висловлювання. Підставою для обвинувачення Качинського Р.М. послужили два письмові доноси мешканців с. Парипси (не виключено що останніх примусили написати ці доноси співробітники НКВС). Зокрема,  в них йшлося, що Качинський Р.М. нібито агітував  проти збору коштів з мешканців села Парипси працівниками сільради на потреби Червоної армії, а також стверджував у розмовах з односельчанами, що в Парипсах побудували гарний клуб, який буде добротною тюрмою для жидів і комуністів, коли в село прийдуть поляки. 

На допиті співробітниками НКВС він категорично заперечив ці нісенітниці. Заявив, що гроші на потреби Червоної армії він добровільно здав. Правда, при цьому висловив припущення, що раз збирають гроші на армію, то мабуть незабаром буде війна. Всі інші обвинувачення він категорично заперечував. Більше того, він очевидно відмовився підписати єдиний протокол допиту, який міститься у справі, оскільки під ним чомусь замість підпису проставлено хрестик. Це виглядає нелогічно,  оскільки сам Рафаїл Матвійович був письменним, як зазначено у книзі «Реабілітовані історією». Вся кримінальна справа на Качинського Р.М. складається з одного протоколу допиту і двох доносів, а також набору стандартних бланків (дана кримінальна справа містить всього 19 аркушів). Згідно з рішенням «трійки» Качинського Р.М. було розстріляно  9 лютого 1938 року в м. Житомирі.

Людвіг Рафаїлович згадує, як у перший повоєнний рік у парипському сільському клубі силами учнів школи був проведений новорічний ранок. Дід Мороз і Снігурочка та інші казкові герої були щедрими на новорічні привітання, проте торба у діда Мороза була пустою. Не було в ній ні подарунків, ні солодощів для школярів. Проте після закінчення концерту на дітвору чекав сюрприз. На виході із залу стояв чоловік, очевидно приїжджий  з Попільні, із великою коробкою в руках. Він стояв на дверях, діставав з коробки і роздавав учням по декілька цукерок. Коли черга отримати цукерки дійшла до нього та мого батька Качинського Анатолія, згадує Людвіг Рафаїлович, хтось із вчителів підійшов до чоловіка із солодощами і повідомив тому, що це діти ворогів народу. Після чого той не наважився пригостити дітей цукерками.

Все життя пропрацював Людвіг Рафаїлович механізатором у колгоспі «Перше травня» (після об’єднання колгоспів Саверець, Голуб’ятина і Парипс колгосп носив назву «Будівник комунізму»). Людвіг Рафаїлович був одним з кращих механізаторів. У постперебудовний період, в кінці вісімдесятих, якось до нього підійшов парторг колгоспу Ціпов’яз В.Г., згадує Людвіг Рафаїлович, і повідомив, що парторганізація і правління колгоспу за високі досягнення у роботі подали його кандидатуру на нагородження державною нагородою, орденом, і незабаром він має його отримати. Проте через деякий час парторг приніс вибачення Людвігу Рафаїловичу і заявив, що прийнято рішення його не нагороджувати, оскільки його батько був репресований як ворог народу.

Не забувають представники місцевої влади про Людвіга Рафаїловича і в наші дні.  Як ветерану праці і чесній людині, яка багато сил і здоров’я вклала у розвиток сільського господарства, декілька років тому, за словами Людвіга Рафаїловича, головою ОТГ О. Можарівським йому було вручено грамоту. Тоді ж голова громади обіцяв вручити йому ще й премію, на яку ветеран очікує до цього часу.

Через багато десятиліть, коли відновлено справедливість і законність стосовно невинних жертв тоталітарного режиму, виникає логічне запитання: хто насправді був терористом і з якою метою відносно мирних радянських громадян з боку влади здійснювався терор?

Про це існує багато версій, до цього часу не дійшли згоди історики і політики про справжні причини неадекватних вчинків Сталіна і його найближчого оточення стосовно власного народу, який довірив їм владу за результатами революції та громадянської війни. Правду ми дізнаємося лише тоді, коли у Росії відкриють всі архіви, які на даний час є недоступними для дослідників цієї неприглядної сторінки історії колишнього СРСР.

  Олег  КАЧИНСЬКИЙ, 

пенсіонер  СЗР України

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.