Сьогодні: 03 липня 2020 року - п"ятниця

wordpress themes.

БРЕХЛИВА ДОПОМОГА

Жив був циган, звали його Шондор у місті Митівка. Життя його будувалося на продажі різних речей. Жебрак на диво був файним чоловіком. Він – ввічливий, з кучерявими вусами, з сивою чуприною на голові, мав сімейну коштовність: перстень на пальці на правій руці, який вже навіть весь заіржавів, але це пам’ятка від його покійної бабці, тому і носить його разом із собою; очі були сумні: багато чого бачили.

У його житті було багато поневірянь: у нього померла улюблена бабуся, його кохана жінка пішла від нього, забравши дітей  з собою, свою домівку пропив, тому торгує як може. Речі на ньому були старенькі, але чепурні. Шаровари вишиті самим циганом, і вже часто-густо рвалися та штопалися, а вишиванка вже не біла, але така ж красива, бо була подарована мамою від щирого серця. Люди, які його оточували – жорстокі та лукаві. Ніхто не хотів допомогти Шондору. Ось тоді і вирішив він продавати неякісні речі, і тим самим обманював своїх відвідувачів. А дурив тим, що баляндраси точив, і так заробляв гроші. Але місто було невелике: всі один одного знали. Тому швидко дізналися про такі афери, і, щоб вижити, йому необхідно було піти з міста.

Ось і почалась його мандрівка.  Навколо не було ані рудої миші, окрім візка з чоловіком.

Підходить Шондор до незнайомого:

– Ей! Старче, що робиш? – навкруги не було жодної живої душі, і те, що там був лише старий, здивувало цигана.

– Ехх… Я зламав колесо і стою тут, шукаю в моря погоди.

– Так давай я тобі допоможу: візьму солому і перев’яжу твоє колесо. Обіцяю, що доїдеш до місця призначення.

– Ой! Синку, дякую! Я дуже поспішаю до своєї онуки.

Шондор взяв солому. Перемотав колесо, щоб могло їхати, і поросив трохи грошей за свою послугу. Ну ось старець і дав трохи грошей, а точніше п’ять п’ятаків. І знов таки своїм красномовством він обдурив старого чоловіка.

Знов йде далі і бачить людину, яка впала. Підходить циган і питає:

– Добрий козаче, може вам допомогти? Я можу зробити вам ходунки. Ви за допомогою них, хоч на край світу дійдете, але в мене теж тяжке буття, я був би вам вдячний за чисто символічну пожертву.

– Ти се, як рятівник для мене, ніби сам Бог тебе послав – тримай десять п’ятаків.

Довго щось майстрував жебрак: він так намагався зробити ходунки, що можна було побачити, як із вух дим йшов. І не пройшло й року, як він закінчив. Віддав він ходунки, узяв монети, і на цьому їх шляхи розійшлися.

Йде Шондор, дивиться в небо, роздивляється пейзажі природи, слухає спів пташок, і радіє тому, що так легко п’ятнадцять п’ятаків отримав. А сонечко таке сяйливе, зігріваюче, ніби окутує своїм теплом. Як бачить немісцевого. Чому циган так подумав? Бо бачив, як він уважно вдивлявся у мапу і намагався знайти шлях. То підходить Шондор до нетутешнього тай глаголе:

– Хей! Загублений, чому голку в копиці сіна шукаєш? – давай я тобі допоможу, але й мені потрібна  від тебе поміч. Я не їв уже багато часу. У тебе є щось?

– Мені потрібно до села Кошно: якщо покажеш, як йти, дам тобі сала трошки – наїстися вистачить.

– Чудово, тоді слухай: йди в он той ліс –  там найкоротший шлях до твого села. А  в лісі йтимеш по стежці – вона виведе тебе.

Взявши сала, показавши дорогу, попрощався циган із чоловіком і сів їсти сало. Наївшись,  обсмоктавши пальці, підвівся і пішов радісний далі. Йде і йде та бачить місто. «Нарешті дійшов!», – каже чоловік.

Влаштувався Шондор  на роботу: був звичайним прибиральником. 

Пройшло три дні…

Настав ранок. Виходить циган на роботу і мете собі та чує, як чоловік питає:

– Люде! Ви не бачили старого чоловіка: у нього був візок? – Інший чоловік відповідає:

– Я чув, як знайшли візок з поламаним колесом – він потрапив у глибоку яму і повністю розламався. – Той, хто питав, взявся за голову, присів та почав ридати – це був син того старця.

Шондора аж у шок це кинуло: він не міг навіть про таке подумати, а повірити – то взагалі …

Проходить десь година і знов приходить чоловік, але вже інший та питає:

– Люде! Ви не бачили кульгавого чоловіка?

Озивається поштар:

– Я бачив! Сьогодні до лікарні привезли його: він був зневоднений. Його знайшли в траві. Біжи но до лікарні: вона на вулиці Ярослава Болотного, 3.

Знов Шондора це шокувало. Він почав наговорювати на себе, бо розумів, що накоїв своїми допомогами. І знов тоді до міста прибігла людина – це була дівчина. Вся в сльозах питає:

– Люде! Ви не бачили нетутешнього чоловіка?

Після цього питання Шондор взагалі засмутився: він присів на лавку і думає: «Ну й навіщо так жити, якщо своєю брехнею ти можеш вбити людину?».

Нікіта ФЕДОРОВ,

учень 9-Б класу

навчально-виховного комплексу №141 «ОРТ»

м. Києва

Від редакції.

Твір Нікіти Федорова  публікуємо в рамках літературного конкурсу «Мій рідний край», який проводить  газета  «ПРИМІСЬКЕ ЖИТТЯ». 

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.