Сьогодні: 09 квітня 2020 року - четвер

wordpress themes.

ОЛЕКСАНДР ОКОЧА: «ДОСЛУХАЮСЯ ДО КОЖНОГО, НАВІТЬ, ЯКЩО ЧИЯСЬ ДУМКА ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД МОЄЇ…»

На запитання «ПРИМІСЬКОГО ЖИТТЯ»  відповідає Левківський сільський голова Олександр Станіславович ОКОЧА.

– Олександре Станіславовичу, 5 лютого у Житомирській облдержадміністрації  журналістам було представлено кінцевий варіант проєктної моделі Перспективного плану формування територій громад Житомирської області, який охоплює 100% території Житомирщини та зберігає більшість створених раніше громад. В проєкті цього плану запропоновано 62 ОТГ і він має бути затверджений на засіданні уряду. Згідно цього плану, село Левків має увійти до Глибочицької ОТГ. Запитую про про це, оскільки знаю, що ви свого  часу неодноразово проводили перемовини  щодо створення ОТГ  з центром у Левкові. У цьому контексті, як громада  оцінює останні події?

–  Згідно плану, про який ви кажете,  наша громада дійсно має увійти у Глибочицьку ОТГ, хоча з нами цей план ніхто не узгоджував, ніхто не запитав нас, куди ми хочемо. Відбувається процес децентралізації,  до якого ми долучилися  одразу ж, як він тільки розпочався. Ми проводили обговорення з усіма найближчими сільрадами,  і тоді постало питання тільки стосовно того, де саме буде утворено центр  об’єднаної територіальної громади.

Левківська сільська рада — найбільша в області,  і ми, так як і кожна сільська рада, хочемо бути центром громади, і  це – не тільки моя позиція, а й передусім – позиція людей, які тут проживають. Та й історично так склалося – колись існував навіть Левківський район.  Також за всіма критеріям ми відповідаємо, щоб бути центром  ОТГ : є у нас і опорна школа, і садочок, і амбулаторія — тобто уся  потрібна інфраструктура. У нас – високі доходи, ми самодостатні.

Однак територіально ми знаходимося поміж двома досить амбітними громадами – Станишівською і Глибочицькою. І якщо їм є куди рухатися, образно кажучи, вліво, вправо, то нам  – ні. Тому  ми чекали, усі ці питання обговорювали, їздили один до одного, зважували свої досягнення та усі критерії для того, аби бути центром громади.

Я і досі працюю в цьому напрямку. Не знаю, наскільки остаточний перспективний план, про який ви говорите, адже нам вже неодноразово казали, що ухвалено остаточне рішення, а після того знову щось змінювалося.  Ми завжди  робили усе для людей – будували садочок, дороги, ФАПи, просто працювали. І постійно йшлося про те, що можуть забрати основну статтю наповнення нашого бюджету — акцизний податок. Отже, згідно цього плану, ми  входимо до Глибочицької ОТГ,  і тоді, не виключено, що ми станемо неперспективною громадою.

Тому 16 лютого у нас відбулися збори громади, пройшло громадське обговорення перспективного плану  за участі близько 500 людей. Воно відбулося дуже спокійно та виважено. Було створено комісію, все – у рамках закону. Люди говорили про те, що  дійсно, є перспективний план, однак таке поняття, як  добровільне об’єднання в ОТГ  ще ніхто не відміняв.  І чому нас  ніхто  не спитав? І такі процеси відбуваються і в Троянові, і у Високій Печі, і в інших селах. Це ж – люди, з ними треба говорити. 

 І от  на зборах ми винесли на обговорення чотири варіанти створення ОГТ. Перший – це разом із  сусіднім селом Харитонівка Коростишівського району з центром у Левкові  (до речі, вони раніше не хотіли з нами об’єднуватися, а тепер передумали, бо інакше підуть  під місто Коростишів). Тобто, Харитонівська громада буде, але центр її буде у Левкові. Ще варіанти –  утворення ОТГ та входження до Глибочицької громади, або ж  – до Станишівської і, нарешті – утворення ОТГ та входження до Житомирської громади. Більшість людей на громадському обговоренні висловилися та проголосували за утворення ОТГ разом із  сусіднім селом Харитонівка Коростишівського району з центром у Левкові. 

–   Ваша каденція сільського голови вже добігає кінця. Що зроблено за цей період?

–  Я з родиною проживаю  у Левкові. До  обрання  головою Левківської сільської ради я бачив, що у такому величезному селі фактично не було нічого. Тому зрозумів, що потрібно щось змінювати.  І  перше, що зробив – це поставив питання  щодо відкриття  дитсадка. Коштів у нашому бюджеті не було навіть на проєкт,  а зараз дитячий садок «Золотий ключик» відвідує  101 дитина.  Не хочу хвалитися, але думаю, що це  — чи не найкращий садочок у районі. Потім – дороги,  більше 20 км доріг відремонтували,  також — і амбулаторію, а ще — ФАПи, а ще – капітальний ремонт клубу, суттєво допомагали Левківській  опорній школі, плануємо зробити її термосанацію  і вже  маємо готовий проект.

– Чи  допомагаєте родинам загиблих учасників АТО? 

–  Так, у нашій громаді троє загиблих  учасників АТО: Олексій Шевченко, Олександр  Книш , Олександр  Шахрай.

У нас є  і Герой України – Василь Божко. 

Тому виділялися і кошти на спорудження пам’ятників, і  щороку родинам загиблих учасників АТО виділялася матеріальна допомога,  допомагали  цим родинам погасити   комунальні послуги, вирішували і земельні питання. Учасникам АТО (а їх більше 80) виділяли кошти, а відведення земельних  ділянок для цих людей  для нас – питання номер один. Ми – приміське село і особливо такої змоги у нас немає, та ще — й ліс навколо, однак  кому  змогли – вже надали землю, зараз робимо все для  інших,  хай це навіть буде і земля під лісом, хоча це – дуже непроста процедура, вже розробили такий проєкт. 

– Чи є благодійники в громаді, які найбільше допомагають вирішувати питання селян?

–    Є такі люди, їх немало. Найактивніші – це депутати Житомирської районної ради Анатолій Давидов та Геннадій Журавель, ці люди працюють на повну силу. От, приміром, А. Давидов завжди там, де треба,  він скрізь бере участь, все хоче знати, скрізь прагне допомогти.

–  Чим поясните свою популярність серед громади? 

–  Не знаю, я над цим не думаю, просто працюю, дослуховуюся до кожного, навіть, якщо чиясь думка  відрізняється від  моєї. Дуже  багато різних людей, і якщо постійно стояти тільки на своєму, буде невірно. Головне для мене — прості люди, я знаю, що вони ніколи не підведуть. Ті,  у кого — руки в мозолях, ніколи не підведуть і не віддадуть тебе  на  «розшматування».

– Розкажіть про свою родину.

–  Дуже пишаюся тим, що у мене така родина. Маю сина, доньку і п’ятеро онуків — це четверо хлопчиків і дівчинка. Зараз меншому був  рік, ще один ходить у садочок і я, образно кажучи, живу ними. Під вечір приходиш додому, розслабишся, бо ж і нервова робота інколи буває, але коли цих діток бачиш, одразу ж відігріваєшся душею.

– Дякую за розмову.

Інтерв’ю провела

Зоя ЮХИМЧУК

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.