Сьогодні: 20 листопада 2019 року - середа

wordpress themes.

ЗІРКА ЖИТОМИРСЬКОГО ФУТБОЛУ МИКОЛА БАТЮТА

Микола Миколайович БАТЮТА народився 10 вересня 1951 року. Розпочав кар’єру гравця у 1969 році у житомирському «Автомобілісті», який на той час виступав у Першій лізі чемпіонату СРСР. Того сезону зіграв 3 матчі. У 1970 році перейшов до київського «Динамо», але через величезну конкуренцію в клубі до складу основної команди пробитися не зміг, тому виступав у складі дублюючого складу, в якому того року відзначився 2-ма голами. Наступний сезон також розпочав у дублі киян, але через брак ігрової практики повернувся до Житомира, який на той час виступав уже в Другій лізі чемпіонату СРСР. Того сезону зіграв 5 матчів у футболці житомирського клубу. У 1972 році перейшов до іншого друголігового клубу «Спартак» (Йошкар-Ола), в складі якого провів 19 матчів. У 1973 році повернувся до «Автомобіліста», кольори якого захищав до 1981 року. За цей час у чемпіонатах СРСР зіграв 342 матчі та відзначився 40-ма голами. У 1981 році завершив кар’єру гравця.

З 1983 по 1985 роки був начальником житомирського клубу «Спартак». З серпня 1992 по липень 1993 року тренував житомирський «Хімік», в цей час також виконував функції ще й начальника команди.

З 1992 року займався суддівством, мав республіканську категорія. Усього відсудив 89 матчів: 46 — як головний арбітр та 43 — як лайнсмен

Сьогодні в гостях у газети «ПРИМІСЬКЕ ЖИТТЯ» відомий футболіст, ветеран футболу, тренер Микола Миколайович БАТЮТА.

З самого дитинства я граю в футбол, бо це гра для сильних і мужніх чоловіків, – розповідає Микола Батюта. – Спочатку грав у дворовій команді на хуторі Хінчанка. То були роки моєї юності. В футбол грали всі на одному полі, навіть діти з батьками. В 14 років я прийшов до футбольного тренера Живова Миколи Івановича, який зарахував мене до школи з футболу. Скажу відверто, що у нас була дисципліна, чесні правила, а головне, що ми любили футбол  і були фанатами футболу.

У 17 років тренер поставив мене на заміну в другому таймі в основний склад команди  Житомира «Автомобіліст», яка грала з командою «Карпати» (м. Львів), яка виступала по футболу серед майстрів класу «А» і були володарем кубку СРСР, а наша команда виступала в класі «Б». Я навіть і не здогадувався, що на полі за мною спостерігали  тренери команди «Динамо». Мені запропонували грати в дублі за київське «Динамо». То були 70-ті роки. Через два роки я повернувся в Житомир, бо мені запропонували грати  в основному складі команди «Автомобіліст». Ця команда в 1967 році стала чемпіоном України з футболу серед команд майстрів класу «Б». У команді грали майстри спорту СРСР. Команда мала своє обличчя, і я з гордістю грав за цей спортивний клуб.

До 30 років я грав за всі команди майстрів спорту в Житомирі, бо змінювалися назви футбольного клубу. Думаю, що для житомирського футболу приніс користь, бо грав  на полях, не жаліючи сил. Було приємно, коли вболівальники і фанати футболу кричали: «Давай, Батюта!».

Футбол – це така гра, коли вже почав грати, то грай до кінця, скільки вистачить сил.

Коли запропонували бути начальником команди «Полісся», я дав згоду. То була відповідальна робота, потім працював тренером з футболу. Я не жалкую, що повязав свою долю з футболом. Футбол – це гра для сильних чоловіків. А ще приємно те, коли ти став відомим футболістом, то значить що ти свою місію у житті виконав.

– Яким ви бачите майбутнє житомирського футболу?

– Сьогодні для цього потрібні тренери-професіонали, які б змогли вивести на високий рівень молодих вихованців з футболу. Є можливості, є талановита молодь, яку треба направити  в правильне русло. Сьогодні я треную свого онука Микиту, в якому вбачаю майбутнє футболу в Житомирі. Йому 13 років, він чимось схожий на мене, рветься на футбольне поле, як і я в дитинстві.

– Що ви можете сказати про тренерів житомирського футболу? 

– Можу сказати, що нам з тренерами дуже везло в ті часи, коли я ще грав. Хотілось би назвати цих знаменитих людей: Віктор Банніков, Олег Базилевич, Андрій Біба, Анатолій Крощенко, Віктор Пестриков, Валерій Стародубов, Віктор Жилін, Микола Сосюра та багато інших.

– Що побажаєте своєму внукові Микиті?

– Сьогодні він досягає своєї мети, добре грає і хоче бути схожим чимось на мене. А хіба це погано, коли у футболістів є династії?

 

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Follow by Email
Facebook
Twitter
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.