Сьогодні: 19 листопада 2019 року - вівторок

wordpress themes.

РОДИННА ІСТОРІЯ

Багато написано про стосунки між свекрухами та невістками, дітьми та онуками з різними відтінками та нюансами, і не завжди позитивними.

Хочу розповісти про людей, яких добре знав протягом тривалого часу і які були взірцем у взаємовідносинах. 

Прийшла молода невістка в сім’ю, має свої погляди на життя, свої особливості виховання у сім’ї, в якій народилася і виросла. Свекруха привітно сприйняла повідомлення сина про одруження.  Дізналася, що майбутня невістка – студентка одного з київських вузів.

Так припало, що сватання відбулося в день народження свекрухи. Пов’язала хустки наречена і піднесла від щирого серця подарунок до дня іменин.  Прийняли хліб від сватів нареченого.  Наречена за старим звичаєм піч не колупала.

Однак, при розмові покривалася густим рум’янцем. Скромна невістка завжди була червонощокою, як кажуть у селі – кров з молоком.  Свати та батьки домовилися провести весілля на кінець зими.  Закипіла робота – батьки наречених готувалися до весілля.

На весіллі батьки щиро благословили на щастя, на долю, на щасливе довге життя. Обоє – найстарші діти у сім’ї. Один одного добре знали, адже одинадцять років ходили до одного класу. Наречена закінчила школу з золотою медаллю, наречений – із срібною.  Потім вже здобували вищу освіту.

Невістку прийняли в сім’ю, як рідну доньку.

Народилася перша донечка – весела, симпатична, курносенька з розумними оченятами. Не нарадуються всі, особливо мама і бабуся. Так як молода мама навчалася, свекруха погодилась доглядати малечу. Бабуся привчила дитину до пляшечки з молоком, яку завжди носила у пазусі, щоб не було холодним. З’явилися зубчики – додалося турбот. Бабуся недосипала ночей, а дитина все марудила й марудила. Нарешті засинала на руках. Любила засинати під колискову, яку їй співала бабуся: «Люлю, люлю, котино, засни, мала дитино, коти, коти, коточку, засни, маленька дочка».

Одного разу, коли маляті виповнилося чотири місяці, вся сім’я снідала картоплею з тюлькою. Дитина сиділа на руках і бабусі і раптом несподівано для всіх сказала: «Ам». Всі голосно засміялися, а малеча пригорнулася до бабусі.  На наші прохання повторити ще раз дитина мовчала.

Малятко з нетерпінням чекало матусю з Києва, яка ластівкою летіла до дитини.  Найновіші іграшки, які з’являлися на прилавках, купувала дитині. Припав до душі дитині дерев’яний метелик, який тріпотів крильцями, коли  котила коліщатко по підлозі. Мама з’являлася на порозі і маля з радістю простягало рученята. Матуся привозила мандарини, апельсини, ківі, які були великим дефіцитом на той час. А ще мала любила сирочок «Янтар». Візьме дитина апельсин і грається, як м’ячиком. Радіє малятко, а біля неї і всі домашні.

А як раділи першим крокам дитини. Збиралися на подвір’ї і простягали руки до дитини, а вона прямує до мами, потім – до бабусі.  Дідусь сидів поруч на лавці і посміхаючись, сказав: «Що то воно мати, і що вона рідна дитина» і підняв догори палець руки. 

Миле дитяче обличчя, яскраві оченята, довірливо простягнуті рученята радували серце і душу мами та бабусі.

Два дні матуся вдома, і маля не відходить від неї. Видоять корівку і напувають швиденько парним молоком. А ще дуже любила маленька гарбузову кашу.  Чекала з нетерпінням, коли чайна ложечка каші потрапить до ротика. 

Не було жодного випадку, щоб невістка з свекрухою посварилися. Завжди у стосунках панувала привітність, взаємоповага, довірливість.

На день народження бабусі внучечка вже тримала під рукою нову білу тернову хустку. Мама несла на руках і бабуся радісно приймала подарунок: «Спасибі, дитино, що з дитинства за мене не забуваєш».

Підросла онучка.  Взимку дуже любила кататися на санчатах. Легенькі алюмінієві санчата завжди стояли напоготові біля порогу. Дитину вмощували на ковдру, носик прикривали білосніжним шарфом і гайда кататися по засніженій дорозі.

Прийшла весна, на городі багато роботи. Приємно було дивитися, як свекруха і невістка дружно сапають молоду городину. Дідусь бавив дитину – вона розмахувала ручками, чеберяла ніжками, наче хотіла допомогти. 

Подорослішала, пішла до школи, потім до вузу.  Народилася молодша сестричка, підросла і всі дружно їздили до бабусі. Донечки, одна на вроду до мами, а друга – на тата. 

Мама і бабуся вчили дівчат шити, вишивати, бо все пригодиться у подальшому сімейному житті.  А як цікаво було спостерігати, як онучки, мама і бабуся дружно ліплять вареники.  Одягають малята фартушки, білі косинки і вчаться розкатувати варениці на столі, а потім ліплять їх з картоплею, сиром, яблуками, вишнями, маком.  До плити їх не допускали, тому спостерігали зі сторони і все допитували: чому вареники повинні два рази закипіти? Готові вареники остигали на дерев’яній дошці, а дівчата розглядали свої вироби. Звичайно, не все виходило, але вони раділи своїм першим успіхам.

Дівчата – розумні, чемні, виховані, обрали життєву стежину батька – стали викладачами біології у вузах. Ніколи не забували зателефонувати бабусі, завжди приїжджали погомоніти зі своєю бабусею, допомогти.  Коли приходив час їхати додому, бабуся гукала: «Вбирайтеся, онучки, швидше, а то запізнитеся на автобус». Ішла поволі з ковінькою до воріт і хотіла хоча б однією рукою допомогти нести важку сумку.  Обійнялися, поцілувалися.  Сіли онуки в автобус, а бабуся ще довго поглядом проводжала від’їжджаючий автобус.  З очей струмували непрохані сльози: «Щасливої дороги, дітки, хай Вам щастить у життєвій далекій дорозі!».

З онуками бабуся була лагідна, ніжна, ніколи не підвищувала на них голос.  Завжди казала, що не можна на дітей голосно кричати – їм слід гарненько все пояснити і вони зрозуміють.

Дружні відносини в сім’ї панують протягом всього життя. Повага до старших, любов до малечі завжди є пріоритетом дружнього сімейного життя.

Петро ГРАДОВСЬКИЙ,

член Національної спілки

краєзнавців Житомирщини

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Follow by Email
Facebook
Twitter
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.