Сьогодні: 21 серпня 2019 року - середа

wordpress themes.

РОЗСИПАЄМО БІСЕР ПЕРЕД ЖОВТОЮ ЗЕМЛЯНОЮ СВИНЕЮ

наука [1600x1200]

2019 за китайським календарем – рік жовтої земляної свині. То хто ж ця свиня, ім’ям якої за східною традицією названий цілий рік і кого славлять-шанують мільярди людей у всьому світі?

Свиня – це один із знакових національних символів, який проник у всі сфери культурного, духовного та господарського життя українців, адже свинина (а точніше – м’ясо, сало, ковбаса, кишка, сальтисон, холодець, шкварки) є неформальним лідером серед гастрономічних уподобань українців, більше того – сало є нашим національним «стратегічним продуктом!».   

В українській мовній та суспільній традиції поняття свиня багатозначне: ′парнокопитний ссавець, свійський вид якого розводять для одержання м’яса, сала, щетини, шкіри′; ′рід гри в карти′; ′різновид шва у чоботарському ремеслі′; свинка: ′різновид народної гри, схожої на сучасний гольф′; ′народна назва дитячої хвороби паротит′; ′жук довгоносик′; свинки – ′різновид рослини осот′.

Свиня кувікає-рохкає-хрюкає  в усіх слов’янських, балтійських, германських мовах, оскільки ця форма виводиться від індоєвропейського кореня-звуконаслідування su-, вона також має зв’язок із sute ′народжує′ та sуnъ ′син′.

Зважаючи на таку давню етимологію та час і ареал поширення (понад 12 тис. років, Євразія), не дивно, що  свиня увійшла до світового, і зокрема українського, міфологічного пантеону. У моделі світового дерева життя кабан символізує світ земний, а свиня – підземний. Свиня – це сила землі, родючість і тепло; кабан – чоловіча сила, міць, фалічний символ (наприклад, в українській сороміцькій пісні співається: Поволі, гоже, вороже, грай,/ Мого серденька під бік не совай./ Той мене убив, той мене скривив,/ За того вепричка, що все дурив). У слов’янській традиції кабан і свиня також пов’язані з культом сонця, сонячного тепла та аграрним циклом. У давнину часом народження нового сонячного божества і відповідно початком нового сільськогосподарського періоду було Різдво, саме до свята Різдва полювали на вепрів, готували їжу-пожертву богам – страви із свинини. Це могло бути запечене порося, свиняче стегно, вуджене сало та м’ясо, шинка, ковбаса, кишка (кров’янка), ковбик, холодець. Якраз ковбаса була найбільш шанованим обрядовим наїдком, недарма на Поліссі приказували: Хату білити, ковбаси чинити, а завтра Різдво; Різдво без ковбаси не буває; Різдво без ковбас як Великдень без крашанок. Подекуди в Україні таріль із печенею тричі підносять до ікони – відгомін пожертви богам, ставлять на стіл, де під скатертиною розсипане насіння, що символізує родючість.

Як правило, коління свиней починалося за тиждень до Різдва – цей період називали свинячим Великоднем, а ще жартували: От прийде до тебе Настя (четверте січня), то візьме тебе трясця; Свиняче щастя забирає Настя. Колов свиню фахівець своєї справи – колій, який за роботу отримував шмат сала і м’яса. Процес розробляння туші свині був сповнений символізму – перший шматок сала колій хрестив і бажав господарям «хай вам Бог помагає наступного Різдва дочекатись  і ще кращого годованика вгодувати»; розглядаючи свинячі нутрощі, колій давав прогноз на урожай наступного року; маленькі пупсинки на животі колій відрізав і віддавав господині – на розплід свиней.

Що ж до християнської традиції, то ставлення до свині було діаметрально протилежне. За однією історією, саме свині загребли в солому маленького Ісуса Христа, порятувавши немовля від слуг Ірода. Інша легенда оповідає, що євреї сховали «жидівку», а Богові сказали, що то свиня – от Бог і зробив її свинею, тому «жиди не їдять свиней, бо то їхнє тіло». Також в народних оповідках-лякалках розказують, на свинях їздить нечиста сила (біс, чорт, диявол), на свиню перекидаються відьмаки і чаклуни.

Також із свинею пов’язані численні прикмети і застороги: Щоб велися в господарстві свині, треба купувати їх у чоловіка; Як помітиш, що свині сильно риють, то будуть здихати (варіант: хтось умре в родині); Якщо свиня несе в хлів солому – буде дощ; На весільному столі свиняча голова була обов’язковою стравою  як символ дівоцтва молодої та побажання здорової плідності; Вагітній жінці не можна штурхати свиню ногою, бо будуть важкі пологи; Свиня сниться – до прибутку (пригадайте свинки-скарбнички).

      Однак, незважаючи на міфологічне світоглядне призначення та господарську доцільність, свиня стала найбільш негативним фразеологічним персонажем, який характеризує поведінку, розумові здібності, фізичні особливості, естетичні уподобання людини. Звідки ж така увага та експресія до цієї розумної, корисної та досить беззахисної свійської тварини? Можливо, причина у тому, що свині за біохімією, формулою крові, розміром і розташуванням внутрішніх органів, за всеїдністю, складом і засвоюваністю їжі, за хворобами (свинячий грип!) і способом лікування стоять до людини найближче (за винятком мавп). Свого часу ще В.Черчіль зауважував, що не любить котів, бо вони дивляться на людей зверху, не любить собак, бо вони дивляться знизу, і тільки свині дивляться на нас, як на рівню. А можливо, людина не може пробачити свиням давні образи, адже у середні віки відбувалися десятки судових процесів через поїдання свиньми сплячих людей і маленьких дітей, свиням виносили смертні вироки через повішення; до сьогодні однин із районів Парижа називається Повішена свиня.

У сталих висловах свиня характеризує винятково негативні ознаки людини, хоча у звичайному, свинячому житті вони люблять митися і плавати, свині досить розумні, піддаються дресируванню, складають пазли (Італія), розуміють людську мову, чимало свиней «працює» на митниці, допомагаючи знайти зброю та наркотики, а ще свині знаходять під землею найдорожчі гриби-трюфелі.

У спілкуванні українців зафіксовано велику кількість афоризмів, власне фразеологізмів, порівнянь із компонентом свиня: Свиню повезли ′п’яний′; Свиня полудня не знає ′байдужий′; Таї би льоху ссав ′брудний′; Накепкався як свиня бражки ′п’яний′.

Проте найколоритніші свині живуть на Поліссі, і саме з ними порівнюються усі вади й недоліки, які притаманні людині: петрає як свиня в балеті (дурний);

порівнявся як свиня з пастухом (невихований); налигався як свиня (п’яний);

гребеться як свиня в картоплі (підступний); так до діла як свиня штани наділа (ледачий); величається як свиня на орчику (чванливий); випаскудила як свиня гарбузу (сварливий); треба як свині друге рило (зайвина); доклався як свиня до корита до перегону (жадібний); тягає як свиня куфайку (набридливий); кричить як свиня недорізана (крикливий); тягає як свиня двері (набридливий); подобає як свині коромисло (неестетичний); гарна як свиня навиворіт (невродливий); чистий як свиня в копанці (брудний); розсівся як свиня на іменинах (огрядний).

Також на території житомирського Полісся зафіксовано чимало фразеологічних висловів, які саме через переосмислення образу свині дають дошкульну різносторонню характеристику людині: Свині на городі одна честь – поліно (нахабство); Свиня рилом волікла і добридень не рекла (невихованість); Коли б свині роги, то б усіх поколола (агресивність); Зарікалася свиня болота не їсти (брехливість); Великої кошари свиня (пихатість); Принести рябу свиню (підступність); Через лад, то й свині не їдять (надмірність); Свиня як не поваляє, то не з’їсть (неохайність); Гусак із свинею подружились (невідповідність).

Окремі вислови внаслідок додавання компонентів і зовсім змінюють значення: Пасти свині (бути останнім, найгіршим), Пасти [з кимось] свині (знайомі з дитинства люди),  Я з тобою свиней не пас (відповідь на надмірну фамільярність), Треба йому ще сім літ свині пасти (про молоду, недосвідчену людину).

Образ свині поширений не лише в українській міфології, фразеології та символіці; це світовий міфологічний символ, який відтворений у культурі багатьох народів: побутували міфи давніх германців та азійців про походження людей від свиней; збереглися зображення вепра та/або вепрячої голови на елементах одягу, щитах і шоломах давніх воїнів (давньоримська, давньогерманська, мікенська доба); у Давній Елладі під час свят на честь богині плодючості Деметри приносили в жертву молочних поросят, пізніше рештки змішували з насінням, яким засівали поля; кабан був священною твариною бога пустелі Сета, давньоєгипетські жерці їли свинину один раз на рік, при повному місяці як жертовну страву; трипільці ліпили глиняні фігурки свиней із втиснутими в них зернами; скіфи виплавляли фігурки свиней із золота; німці й до сьогодні випікають обрядове печиво-порося, яке зберігають до весни  тощо.

Що ж до китайського східного календаря, який визначив 2019 як рік жовтої земляної свині, то це свідчить про побожне, шанобливе ставлення китайців до свиней, яких вони сприймають як символ родючості та чоловічої сили; жовта земляна свиня замикає дванадцятирічний цикл, оскільки, за легендою, саме вона останньою із тварин прийшла попрощатися до Будди, який ішов із землі на небо.

Саме в Китаї до сьогодні (а це понад 400 років) розводять найдавнішу одомашнену породу свиней мейшан; Китай займає перше місце у світі за кількістю свиней (понад пів мільярда особин).

Причиною загальної безтямної віри українців у східний гороскоп можна вважати навалу китайської матеріальної і «культурної» продукції, рекламні трюки продавців, а також бажання отримати обіцяне червоним вогняним пацюком чи білою металевою мавпою, не докладаючи до своєї мрії реальних зусиль.

Галина ДОБРОЛЬОЖА,

кандидат філологічних наук,

доцент кафедри української мови

Житомирського державного

університету ім. І. Франка

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Follow by Email
Facebook
Twitter
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.