Сьогодні: 18 листопада 2018 року - неділя

wordpress themes.

ПРО НОВАЦІЇ В ОФОРМЛЕННІ СПАДЩИНИ

добро 22

У попередньому номері «ПРИМІСЬКОГО ЖИТТЯ» (№24, 15 червня 2018 р.) ми розповідали про позитивні тенденції в оформленні спадщини в Україні в цілому та у Житомирському районі зокрема. Йшлося про скасування оподаткування спадку для онуків та рідних братів/сестер спадкодавця, створення єдиної для Житомира та Житомирського району державної нотаріальної контори, алгоритм витребування спадкових справ із обласного нотаріального архіву та про місце відкриття спадщини, яким було, є і залишається останнє постійне місце реєстрації померлої особи. Про інші, не менш важливі аспекти спадкування, – у розмові нашого кореспондента з приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Віктором Доброльожею, чиї фахові поради та рекомендації допоможуть уникнути під час отримання спадку зайвих витрат і клопотів.

– Вікторе Віталійовичу, ми зупинилися на позитивних змінах в оподаткування спадщини для найближчих родичів померлого, проте трапляються випадки спадкування між родичами, котрі мають громадянство різних країн. Наприклад, мати заповіла свій земельний пай дочці, що проживає в Білорусії, а будинок та землю – онукам, що мешкають в Литві або в Молдові. Чи матиме таке спадкування свої особливості?

– Безумовно, спадкування з іноземним елементом має свою специфіку.

По-перше, оформлення спадщини, коли спадкодавець чи спадкоємець має громадянство іншої держави, зазвичай триває довше. Це пов’язано із необхідністю здійснення запитів (відповідно до міжнародної Конвенції про правову допомогу від 1993 року) до компетентних органів інших держав на предмет заведення там спадкової справи та визначення кола спадкоємців. Причому нерухоме майно (квартира, земля тощо) оформлюється нотаріусом тієї країни, де така нерухомість знаходиться, незалежно від громадянства та/або місця проживання померлого власника такої нерухомості.

По-друге, при оподаткуванні пріоритет матиме не ступінь рідства, а наявність статусу резидента у спадкоємця та/або спадкодавця. Іншими словами, якщо спадкує рідний син – громадянин іншої держави після своєї матері-громадянки України, то він зобов’язаний сплатити 19,5 % (18% – податок з доходів фізичних осіб + 1,5 % військовий збір) вартості спадку. По-третє, сплата зазначеного податку передує видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину: спочатку квитанція про сплату, а вже затим – документ про спадок. Таку імперативну норму містить у собі Податковий кодекс України ( п. 174.4 ст. 174 ПКУ). Якщо ж спадкують між собою сторонні особи-резиденти, то податок сплачується до 1 серпня наступного за отриманням спадщини року і в значно меншому розмірі – 6,5% вартості предмета спадкування. Окрім того, спадкоємець – іноземець має здійснити переклад свого паспорта на українську мову та отримати у фіскальній службі внутрішній податковий номер – український ідентифікаційний код.

Разом із тим, не варто думати, що Україна якось «по-особливому» оподатковує спадок між іноземцями: це є загальна світова практика, коли ставки податку при успадкуванні значно вищі порівняно із тим, які встановлено для громадян власної держави.

– Виникає питання: сплативши підвищений податок і успадкувавши, скажімо, земельний пай, спадкоємець-нерезидент мусить одразу його позбутися? Наскільки безкомпромісним є вітчизняне законодавство у цьому аспекті спадкування?

– Слід мати на увазі, що деякі об’єкти не можуть перебувати у власності іноземців (громадян інших держав чи осіб без громадянства). І це знову ж таки світова практика, якщо хочете – сучасний тренд, а не суто українське «ноу-хау». Тому, якщо йдеться про всі землі сільськогосподарського призначення, а це не лише земельні паї чи землі для товарного сільськогосподарського виробництва, але й ті ж таки невеличкі (від 4 до 12 соток) дачні ділянки, то такі землі можуть належати на праві власності виключно громадянам України. Отримані ж у спадок такі земельні ділянки підлягають відчуженню впродовж 12 місяців: про це прямо зазначено в Земельному кодексі України ( ч. 5 ст. 22, ч. 4 ст. 81 ЗКУ). Інша річ, що механізм відповідальності за «невідчуження впродовж року» успадкованої землі в законодавстві чітко не прописаний, а тому випадки примусового позбавлення спадкоємців-нерезидентів успадкованих ними земельних ділянок сільськогосподарського призначення не набули на сьогодні широкого поширення.

– Якщо мова зайшла про паї, то поясніть: з якого часу спадкоємці «перетворюються» на власників земельних ділянок і можуть вимагати від орендаря відповідної орендної плати, бо є безліч випадків, коли землі дають прибуток сільськогосподарським підприємствам, але «ділитися» цим прибутком із спадкоємцями померлих п’ять чи п’ятнадцять років тому власниками паїв правонаступники колишніх КСП не поспішають.

– Питання і слушне, і цікаве, і складне водночас. Припускаю, що проблематика полягає у різному розумінні й трактуванні поняття «власник». З одного боку, орендар вимагає від спадкоємця відповідний документ – свідоцтво про право на спадщину. І саме відсутністю оформленої спадщини мотивує своє небажання платити орендну плату за землі, що фактично роками використовує у своєму бізнесі. З іншої сторони, відповідно до ч. 5 ст. 1268 «Прийняття спадщини» Цивільного кодексу України, спадщина належить спадкоємцеві з моменту її відкриття і незалежно від часу прийняття. Перефразовуючи законодавчу термінологію, маємо розуміти: з моменту смерті спадкодавця-власника земельного паю цей пай вже належить його спадкоємцям. Навіть якщо вони звернулися до нотаріуса через 10 років після смерті власника землі. Інша річ, що для укладення договору оренди землі необхідно мати вже зареєстроване речове право на земельну ділянку. А це, в свою чергу, відбувається одночасно із видачею нотаріусом свідоцтва про право на спадщину.

– А чи можна законодавчо примусити спадкоємця звернутися до нотаріуса задля оформлення спадщини?

– На мій погляд, єдиним важелем впливу на спадкоємця є його економічне стимулювання, оскільки і в Конституції записано, що «власність зобов’язує» (ст. 13), і в Цивільному кодексі є відповідна норма (ст. 1297 ЦКУ), згідно з якою спадкоємець зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте примус в цьому питанні не передбачений. Слід наголосити, що останнім часом агрофірми досить активно сприяють спадкоємцям-власникам земельних паїв у переоформленні ними спадщини. З цією метою «активуються» задавнені спадкові справи і заводяться нові, хоча з моменту відкриття спадщини іноді минуло більше 20 (!) років.

– Пане Вікторе, подекуди спадкоємець не поспішає до нотаріальної контори, мотивуючи це наявністю у нього заповіту. Мовляв, «на мене все переписано», коли надумаюсь, тоді спадком і займуся. Чи можна таку позицію назвати прагматичною і далекоглядною?

– Звісно, що ні, бо заповіт – це лише передумова отримання спадщини, а не 100% гарантія, що особа, яка записана в заповіті, стане власником майна спадкодавця. Окрім того, першочергове значення має саме час звернення до нотаріуса – до завершення шести місяців з моменту смерті спадкодавця. Якщо піврічний термін пропущено, тоді «шлях» спадкоємця стає і довшим, і дорожчим, оскільки треба задіяти адвоката, сплатити судовий збір, дочекатися рішення суду про встановлення додаткового строку на прийняття спадщини і звернутися до нотаріуса. То чи не простіше одразу зробити очевидну і загальновідому річ: записатися на консультацію і принести всі наявні документи, аби зрозуміти свій подальший алгоритм дій і уникнути зайвих витрат і клопотів.

Інтервю записала

Ірина КАРПЕНКО

Далі буде.

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Follow by Email
Facebook
Twitter
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.