Сьогодні: 22 квітня 2021 року - четвер

wordpress themes.

ХАЙ ВСІ В УКРАЇНІ ЗНАЮТЬ РІД КУДРИЦЬКИХ

У  рамках проведення Всеукраїнської експедиції учнівської та студентської молоді «Моя Батьківщина – Україна» учні 9-го класу Озерненської гімназії, члени гуртка «Пошук» Ірина Павельчук, Софія Смірнова, Олександр Геча під керівництвом вчителя  історії Олени  Анатоліївни Гечі підготували дослідницьку роботу про відомий культурно-просвітницький рід Кудрицьких. Кожне покоління, кожна нація пишаються своїми видатними людьми. Саме завдяки їм, висоті їхніх духовних і матеріальних звершень залишаються в історії ті народи, що цього гідні. Видатні особистості,  немов камертон свого часу: вони задають тональність життя суспільства, постійно піднімають планку суспільних діянь і прагнень.

 

 

Михайло Петрович Кудрицький народився 11 (23) лютого 1856 р. у селі Огіївка Бердичевського повіту Київської губернії (тепер – Ружинський район Житомирської області) у родині священика. Батько – Петро Михайлович (1821-1901 рр.) походив із старовинного роду Берези-Кудрицьких, декілька поколінь якого від діда і до прадіда справно служили священиками на Київщині і Волині. Слід зазначити, що діти Петра Михайловича порушили сімейну традицію. Зокрема, Михайло після здобуття середньої освіти в одній з київських гімназій, вступив  на   фізико-математичний  факультет Київського університету св. Володимира,  який успішно закінчив у 1882 р. і цього ж року отримав призначення на посаду викладача математики і фізики Коростишівської учительської семінарії. Тут протягом 1883-1903 рр. він проводив метеорологічні спостереження Полісся і був  викладачем фізики і географії. За заслуги у розвитку метеорології Російське географічне товариство у 1895  р. нагородило його іменною срібною медаллю. А у 1900 р. на Всесвітній виставці в Парижі книжка «Климат Коростышева» була відзначена бронзовою медаллю (копію грамоти до неї його онука Леся Євгеніївна Кудрицька подарувала музею Озерненської гімназії).

Михайло Петрович був одружений з донькою священика Феофіла Ігнатовича Боцяновського, який служив у селах Скоморохи  та Піски, – Оленою. У коростишівський  період життя у подружжя Олени та Михайла Кудрицьких народжуються сини Євген (1894 р.) і Павло (1896 р.), яким згодом, як і батькові, судилося зробити помітний внесок у скарбницю наукового і культурного потенціалу України. Євген став мовознавцем і лінгвістом. Павло – актором і театральним діячем.

У  «Метричній книзі за 1900 рік» з Державного архіву Житомирської області є запис, що 27 березня 1900 р. у них народжується син Борис, якого хрестили у Скомороській церкві через два  дні. Хрещеними  батьками   були «Смотритель Житомирского женского духовного училища Диакон Павел Феофилович Боцяновський и жена священника с. Писок Феофила БоцяновськогоНадежда Силична».

Євген Михайлович Кудрицький – талановитий вчений, мовознавець,  славіст, лінгвіст. Ще зі шкільних літ захопився рідною українською мовою та літературою. Після закінчення Першої чоловічої гімназії Житомира навчався на філологічному факультеті Київського університету св. Володимира, який закінчив у 1917 р..

Деякий час працював учителем української мови та літератури у школах Житомирської області, а згодом викладав у Житомирському педагогічному інституті. Неоціненним вкладом у науку стала підготовлена  Є. Кудрицьким  до видання  «Граматика словенська» Івана Ужевича – перша з відомих  граматик староукраїнської літературної мови. Переклад із латинської він здійснив настільки майстерно, що зберіг навіть усі стилістичні особливості.

У дослідженні цього рукопису Євгену Михайловичу надав велику допомогу Борис Тен, з яким товаришували з дитинства. Слід відзначити науково-громадську діяльність Є. Кудрицького як педагога і дослідника – мовознавця нашого краю.

Не менш талановитим був  ще один представник родини Кудрицьких  – Павло.  Його життя  тісно   пов’язане  з  початком     діяльності      театру «Березіль»  Леся   Курбаса,  який був одним з діячів відродження української національної  культури   20 – 30 рр. ХХ ст.. Це   була    доба      відносної  лібералізації  мистецького процесу. Політичні  процеси,  які склалися  у країні у цей період,  знайшли  відображення  у  постановках «Березоля», соціальному  становищі  його акторів.

Павло Кудрицький як  талановитий організатор  та   режисер  з   творчим    колективом  театру  Леся  Курбаса показував   глядачам  правду  життя тогочасного суспільства, незважаючи на вимогу влади проводити агітацію у дусі комуністичних ідей.

Молодша донька Євгена Михайловича – Олександра (Леся) Євгеніївна повністю віддала себе справі збереження пам’яті своєї родини. Тісно співпрацює з відомим краєзнавцем Георгієм Павловичем Мокрицьким. Завдяки її підтримці видавництвом «Волинь» були видані книги дослідника «Європейський Житомир і міста навколо нього»  й  «Танго з минулим».

У  травні 2015 р. Леся Євгеніївна з Георгієм Мокрицьким завітали до Озерненської гімназії на зустріч з учнями та відвідали місця, пов’язані з життям родини Кудрицьких, зокрема, храм – місце, де була давня церква (зараз там стоїть дерев’яний хрест) та бібліотеку села Скоморохи. Раніше у цьому приміщенні було однокласне сільське училище, яке заснував її прадід Феофіл Ігнатович Боцяновський. Це був перший навчальний заклад нашої місцевості.

За кошти Лесі Євгеніївни відкриті меморіальні дошки на приміщенні Коростишівського педагогічного ліцею, де працював її дід Михайло Петрович та влітку 2013 р. у провулку Кудрицького, а в цьому році ще одна – присвячена Павлу Кудрицькому і Борису Тену. ЇЇ коштом видана книга про родину Кудрицьких.

Леся Євгенівна займається меценацтвом, благодійністю, як і її предки. На наше запрошення завітала до храму Воскресіння Словущого у селі Скоморохи, подарувала ікону Матері Божої, яку сама вишила бісером, а також  пожертвувала кошти, завдяки яким служба Божа вже проводиться у верхньому  храмі.

На всі  заходи Леся Євгеніївна з’явлася неодмінно у капелюшках, які нас завжди вражали.  У  своїх спогадах, які вона нам написала, запам’яталися  такі слова: «Мені було завжди цікаво з батьком. Всіма знаннями, все, що я маю найкращого в собі, я зобов’язана своєму батькові…». Улюбленими квітами її є іриси, а домашніми улюбленцями – котики, які вона любить вишивати нитками і бісером (вишиті картини можна побачити у її житомирській квартирі).

Під час розмови з бабусею нашого учня (вже випускника) Юр’єва  Федора  Валентиною Миколаївною Мініною з’ясувалося, що вона є подругою дитинства Лесі Євгеніївни вже 45 років та добре знала всю родину Кудрицьких. Глибоко шанувала і любила батька Євгена Михайловича та другу доньку Олену, часто їх відвідувала. Валентина Миколаївна завжди активно допомагала і нам під час наступних досліджень. Залюбки надавала цікаві фотографії, листи, спогади, влаштовувала нам зустрічі.

Таким чином, вклад родини Боцяновських-Кудрицьких у розвиток культурологічних процесів України вагомий і багатогранний. Представники цієї родини є для нас прикладом для наслідування у збереженні пам’яті про наші родини.

На фото: учні Озерненської гімназії з копією грамоти Михайла Петровича Кудрицького, яку він отримав на Всесвітній виставці у Парижі у 1900 році.

Олена ГЕЧА,

вчитель  історії Озерненської гімназії,

Ірина ПАВЕЛЬЧУК, 

Софія СМІРНОВА, 

Олександр ГЕЧА, 

учні 9-го класу Озерненської гімназії,

члени гуртка «Пошук»

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.