Сьогодні: 18 листопада 2018 року - неділя

wordpress themes.

Наталія БОВСУНІВСЬКА: «Я УЯВИТИ НЕ МОГЛА, ЩО БУДУ СІЛЬСЬКИМ ГОЛОВОЮ»

бовсунівська

  Друзі та колеги кажуть, що Наталія Бовсунівська – це жінка невичерпної сили та енергії, яка демонструє яскравий приклад чесного та шанобливого ставлення до людей. І додають: у неї потрібно вчитися гуманності, а поради Наталії Феофілівни завжди стають в нагоді. На посаді Коднянського сільського голови Н. Бовсунівська працює вже 15 років. Основний пріоритет для неї — це люди з їхніми проблемами, спільними і особистими. Допомога у вирішенні цих проблем — це завжди завдання номер один для сільського голови.

Кореспондент “ПРИМІСЬКОГО ЖИТТЯ” напередодні Покрови записав інтерв’ю з Н. Ф. Бовсунівською.

 

 – Наталіє Феофілівно, наскільки мешканці Кодні відчувають історію, з якою пов’язане село, ідентифікують себе через неї. Чи є якась особливість у коднянців?

– У Кодні стратили близько трьох тисяч учасників Коліївщини, і село стало символом пам’яті про волелюбних і непокірних українських козаків. Коли будували поблизу гайдамацької могили дорогу, місцеві жителі пригадували, що було багато людських кісток. Таке важко забути. А тому, пам’ятаючи минуле, ми маємо будувати майбутнє. Ще О. Довженко писав: «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців». Якщо говорити про якусь особливість коднянців, безсумнівно, вона є. У нас люди добрі, схильні до співпереживання, не залишаються байдужими до чужого горя.

– Чи вдасться відстояти землю, яку Держгеокадастр фактично відібрав у селян Кодні?

– Ділки готуються до ринку землі, а тому вирішили прибрати землю за межами села, якою не розпоряджається місцева громада. Під юрисдикцію ОТГ обіцяють передати земельні питання, але поки ми об’єднаємося, землі вже не буде. Держгеокадастр подав апеляційну скаргу, щоб скасували арешт на земельні ділянки, які були розподілені за межами села Кодні. Адже там вже є господарі, які набули право власності на ділянки. Нещодавно з цього питання я була присутня на комісії в обласній державній адміністрації, нічого втішного людям сказати не можу. В. о. начальника головного управління Держгеокадастру в Житомирській області Сергій Козаков, якому на сесії обласної ради депутати висловили недовіру, залишається на посаді. Поширюється інформація, що селян зіштовхують лобами з АТОвцями, адже в Дергеокадастрі запевняють, що землю надали учасникам АТО. А як бути людям зі станції Кодня, які обробляли 15-20 соток землі, з якої жили, а тепер залишилися ні з чим? У прокуратурі заявляють, що поки на землю накладений арешт, кожен, чиї права порушені, може звернутися до суду. Якщо виявлять порушення при виділенні землі, винних притягнуть до відповідальності. Однак ніхто не примусить Держгеокадастр надати землю мешканцям Кодні, які тривалий час її обробляли і не встигли приватизувати. Десяток людей, у яких є гроші, підуть в суд. А інші?

– Як починалася ваша кар’єра сільського голови?

– Закінчила Житомирський педагогічний інститут  ім. І. Франка, ще з дитинства мріяла стати вчителем. Потім працювала вчителем молодших класів. У  2002 році, коли сільський голова йшов на пенсію, представники громади звернулися до мене, щоб я погодилася взяти участь у виборах. Я й уявити не могла, що буду сільським головою.

Мій батько був комуністом, працював у колгоспі трактористом, але на різних зібраннях ніколи не мовчав. Його часто садили в президію, щоб нічого зайвого не говорив. Мабуть, тому люди вирішили, якщо  батько такий активний, завжди вступається за людей, така у нього й донька.

Невдовзі  зрозуміла, що і я щось можу важливе для громади зробити. Тому, чого не вміла, навчилася. Насамперед тісніше працювати з людьми — як із керівниками, так і з простими селянами, — глибше розуміти їх. Усвідомила, що потрібна людям, що нікуди не подінуся від їхніх проблем, бо ті проблеми і мої. По-новому відчула відповідальність. Поки не доб’юся, щоб заплановане було реалізовано (хоч і не все від мене залежить), не заспокоюся. Для цього іноді доводиться стукати у високі владні кабінети. І цьому навчилася. Нічого гріха таїти, приємно, коли до твоєї думки дослухаються і в районі.

Робота цікава, занурилася в неї, можна сказати, з головою. Хоча, скажу відверто, робота не завжди вдячна. Дехто з колег, приміром, і досі вважає, що від нас мало що залежить, але я переконана: якщо працювати разом із громадою, ми — сила.

– Що головне для вас у житті?

– Щастя в сім’ї.  Щастя в тому, що люди тебе шанують і коли ти зустрічаєшся з ними, то не соромно дивитися в очі. Щастя в тому, що на роботі, і можеш щось робити. Щастя те, що Бог дає життя.

Маю двох доньок, вони вже заміжні, троє онуків. Сімнадцятирічний син навчається в Житомирському агротехнічному коледжі на електрика. Чоловік учасник бойових дій в Афганістані.

Звичайно, вдома я дружина для свого чоловіка, мати для своїх люблячих дітей, бабуся для улюблених внучат. По господарству більшість питань лягає на плечі чоловіка – мені важче для цього знайти час. Але чимало сімейних питань вирішую і я, тому що на своїй посаді звикла відповідати за інших.

Секретом успіху у роботі Наталія Феофілівна вважає, що насамперед потрібно бути людиною – в усіх аспектах цього поняття. Адже й сама багато працює з людьми, кожен із них є неповторною особистістю, не схожою на інших. Тому, аби робота була виконана якісно, вчасно і без сварок, треба вміти знаходити підхід до кожної людини.

– Які побажання висловите громаді Кодні?

– У першу чергу, кожен житель повинен сказати собі, що від нього залежить,  яким буде село та порядок в ньому. Вірю у взаєморозуміння громади і влади.

Щиро вітаю усіх зі святом Покрови Пречистої Богородиці – одним з найдавніших християнських свят!  Бажаю міцного здоров’я, незламної волі до перемоги та патріотичного духу, який допоможе долати будь-які перешкоди! Щиросердно зичу всім щастя, здоров’я, наснаги у відродженні кращих національних традицій, плідної праці на благо народу, задля слави нашого села та всієї України.

 

Олексій ПРОЦЕНКО

 

 

 

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Follow by Email
Facebook
Twitter
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.