Сьогодні: 25 липня 2021 року - неділя

wordpress themes.

«З ДОМУ ДРУЖИНА ДАЛА ДЕРЕВ’ЯНИЙ ХРЕСТИК, ТЕЩА – МОЛИТВУ, А ДОНЬКА – СВІЙ МАЛЮНОК»

Я пишаюся тим, що народилась і живу у мальовничому історичному селі Кодня, яке добре знане не лише на Житомирщині, як одне з найтрагічніших місць вУкраїні. Саме в Кодні збереглася братська могила загиблих героїв гайдамацького повстання під назвою Коліївщина. Історія нашого села тісно пов’язана з формуванням духовних цінностей українського народу. Виявлені козаками, нашими пращурами, мужність та самопожертва в часи Коліївщини увійшли яскравою сторінкою у літопис нашої держави, продемонстрували несхитне прагнення українців до свободи і незалежності. Славні традиції минувшини знаходять продовження і в сьогоденні.

Гібридна війна, яка позначається як АТО, дала відчутний поштовх формуванню громадянського суспільства. Хочу розповісти про коднянців – воїнів АТО. Їх мужність і героїзм викликають захоплення і почуття гордості за українську націю.

Війна не знає жалю, не має співчуття. З однієї сім’ї Знахарчуків були мобілізовані три брати: Руслан, Вадим та Володимир. Старший брат, Знахарчук Руслан. У 2005 рокупризвався на службу до Збройних Сил України. В 2008 році у складі Миротворчих військ був у Югославії. З 2014 року – у зоні АТО.

Середній – Знахарчук Вадим – у 2014 році був мобілізований в зону АТО, 6 місяців перебував на сході. Пройшов через «Іловайський котел». Був поранений.

Молодший брат, Володимир, на війну пішов у серпні 2014 року. Значна частина коднянців була мобілізована у 30-ту окрему механізовану протитанкову бригаду. Серед них – Лібіхівський  Йосип. Призваний у березні 2014 року. Бойові дії розпочалися для нього у смт Рубіжне на блок-пості 22 травня, коли розпочався перший жорстокий бій, який тривав 18 годин. З колони в 60 одиниць техніки вціліло лише 3 машини. Тут же були і перші, так звані «двохсоті», «трьохсоті». Далі – блок-пост у м. Щастя Луганської області, на якому спільно з підрозділом «Айдар» охороняли стратегічний об’єкт – міст через річку Сіверський Донець.

Змінювались населені пункти: Георгіївка, Лутугіно, Успінка – збільшувались людські втрати. Йосип отримав травму у вересні при виводі 30-ї механізованої бригади із зони активних бойових дій. Після тривалого лікування був демобілізований.

З Кодні в 95-у бригаду потрапило 5 хлопців. На щастя, сьогодні вони всі живими повернулися додому. Стелюта Віктор, Рудніцький Анатолій, Федоренко Олександр, Черняєв Володимир Павлосюк Микола.

Стелюта Віктор та Рудніцький Анатолій нагороджені орденами «За зразкову службу». Страхітливими дорогами сходу крокували наші захисники.

Ось що згадує Рудніцький Анатолій: «Мене призвали одним з перших. Призначили старшим водієм і дали «ЗІЛ-131». Було важко, особливо в перші дні. Ніколи не думав, що буду жадібним на воду. Нам її не вистачало дуже. Бронежилети й каски почали видавати вже в травні. До цього була форма, яку видали зі складів і металеві каски. В той час вже надходила перша допомога від волонтерів. Їжі нам не бракувало ніколи, але деякі продукти приїлися, певно, на все життя. Ця війна показала мені, що я нікого ніколи не можу залишити. Навіть техніку. Так само намагався ділитися з хлопцями усім, що мав. Ми там як одне ціле, незалежно, скільки тобі років і звідки ти. Я завжди вірив, що в цьому світі є якась вища сила. Вона нас усіх оберігала. З дому дружина дала дерев’яний хрестик, теща молитву, а донька свій малюнок. Це були мої особисті обереги. Я завжди знав, що пішов туди захищати свою Батьківщину, свою дитину і свою сім’ю. З дому постійно присилали посилки. Підтримка всього українського народу через волонтерів відчувалася величезна. До нас мало відомих людей приїздило, бо на передову боялися, але в Слов’янськ приїздила дружина президента, привозила спальники і берци. Мені від першої леді дістався термос. Багато чого, напевно, не забудеться і за все життя. Мені зараз сниться постійно, що кудись їду, когось рятую. Від того уві сні кричу, лякаю дружину. Ще перед війною пам’ятаю, приснилося, що до мене приходять і кажуть: «Йди в армію!», а я їм відповідаю, що вже відслужив. Не думав, що насправді доведеться ще рік життя віддати армії. Це така школа виживання була для кожного. Зимували в окопах, десь по засніжених полях. Якось за 5-7 метрів від мене зірвався снаряд і я побачив, як осколок прошив метал наскрізь. Потім заснути не міг і думав, чи не прилетить ще один. Фактично житлом на весь цей час стала машина».

Із зони АТО військовий повернувся не сам – привіз собаку породи алабай, якого знайшов поблизу Дебальцево. Разом зі своїм артдивізіоном Рудніцький пройшов всю Луганську й Донецьку області, але найважче їм було на Карачуні навесні 2014 року і в лютому 2015-го, коли прикривали відхід військовослужбовців різних бригад з-під Дебальцево.

Алабай Гільза нині важить 70 кілограмів, а от виростив її Анатолій з маленького цуценяти. Собаку всюди возив з собою, годував тушонкою, ховав від обстрілів. З того часу, як військові потерпали від спраги і ділилися склянкою води, в Рудніцького з’явилася звичка всюди з собою возити кілька літрів води про запас.

Повернувшись додому, наші герої і надалі тримають зв’язок і намагаються всіляко підтримати своїх бойових побратимів. Тому активно займаються волонтерською роботою, є частими гостями нашої школи. Вони – гордість Кодні.

Для ментальності української нації притаманне збереження миру і спокою на своїй рідній землі. Історія свідчить про те, що українці не проводили загарбницьких війн, а лише оборонялися та визволяли свої власні історичні території, намагаючись побудувати власну державу. Ми маємо надію, що події на сході невдовзі завершаться, наші хлопці повернуться додому живими, адже як твердив Еразм Ротердамський, війна подібна до океану лиха, яке існує лише в природі, якщо через неї гине все, що буяло життям, втрачаються усі надбання, руйнуються будь-які підвалини, солодке стає гірким, вона є настільки безбожною справою, що стає неминучою загибеллю чеснот і віри, і немає нічого більш фатального для людей.

Сподіваємося, що війна скоро буде позаду нас, а попереду чекатиме майбутнє, сповнене віри та добра.

Слава Україні!

Героям Слава!

 

Марина КЛУС,

випускниця

Коднянської ЗОШ І – ІІІ ступенів

 

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.