Сьогодні: 18 жовтня 2019 року - п"ятниця

wordpress themes.

Галина КАРБОВСЬКА: «Я РАДІЮ ЖИТТЮ…»

 Галина Олексіївна Карбовська після закінчення Житомирського педагогічного інституту  працювала вчителем  на Волині, у школах Андрушівського  та Черняхівського районів, педагогічний стаж – 22 роки. Протягом 20 років була головою Туровецької сільської ради.

Видала три збірки віршів:  «Дзвони любові», «Сонцестояння», «На орбітах   сатири».

 – Федеріко Гарсія Лорка  якось сказав: «Найпечальніша радість – бути поетом.  Усе інше не важить. Навіть смерть». Для мене поезія є найпечальнішою радістю, розрадою в житті.  А ще вона допомагає мені подолати біль втрати мого чоловіка, з яким разом прожили 53 роки, – говорить  Галина Карбовська.

7 квітня Г. О. Карбовська відзначає  своє 75-ліття.

Редакція «ПРИМІСЬКОГО ЖИТТЯ» щиро вітає Галину Олексіївну з ювілеєм. Нехай здійсняться ваші творчі задуми і плани, минають негаразди і непорозуміння , а всі починання нехай супроводжують надія та успіх. Хай доля збагачує вас життєвою мудрістю, енергією, натхненням і радістю.

Пропонуємо  декілька нових віршів   Галини Карбовської.

 

Моє село

Маленьке село притулилось до лісу,

Де силу являють дуби вікові,

Де вітер стихає – одвічний гульвіса,

Де сосни, мов вежі, стоять вартові.

Таке все тут близьке,  і миле, і любе,

На  травах настояний затишний рай.

Запрошую  в гості вас, добрії  люди,

У цей дивовижний поліський наш край.

Тут небо широке й глибоке, як море,

Потонеш у нім назавжди, не на мить.

І той, хто залюблений в рідні простори,

Довіку тут буде  і жити й творить.

А люди тут приязні, щирі й  гостинні,

Лиш трохи,  можливо, , скупі на слова.

Їм треба трудитись щодня безупинно,

За все їм на світі болить голова.

За кепські дороги, за ціни високі,

За вибори часті, бо хто вже їм рад.

За партії, фракції, різні там блоки,

Ой, матінко, скільки їх, а де результат?

А він лиш один для простої людини –

Живи і трудись, та не скаржся, не плач,

Чекай лиш від Бога хорошої днини,

За інше пробач нам, людино, пробач.

 

Я радію життю

Знову вишні розквітнуть, немов наречені,

Знову в яблунях бджоли в унісон задзвенять.

Ой  ви мрії солодкі, весною натхненні,

Вас тепер у мене нікому не віднять.

Знов купаються в сонці, у літеплі ніжусь.

Оживає від нього переснуле єство.

Кожен промінь вбираю й ніяк не натішусь,

Шлю осанну тобі, золоте божество!

Соловей защебече в яснім надвечір’ї

І заллє довкруги мелодійним дощем.

Усміхнись, хто зачах у гіркому зневір’ї,

Затамуй в своїм серці нерозгаданий щем.

То ж сумують літа, невблаганні, як доля,

Обрамляють чоло срібним тлом сивини.

Освіжи мою кров, ніжний легіт із поля,

Я радію життю, бо діждалась весни.

 

Елегія

Незворушний хронометр відстукує осінь

І запрошує в гості холодну зиму.

А в душі розквітає усміхнена просинь, –

Народилась в пору таку весняну.

А душа ще жива, ще вона не старіє,

Просить ласки і сонця, любові й тепла.

А душа ще у мріях своїх лебедіє,

Зависає в знемозі, наче плах без крила.

Ой  ти юносте світла, дзвінка і красива,

Таємниці мої  ти навік збережи.

Я іду крізь життя, молода і цнотлива,

Щоб збагнути його неземні віражі.

Промайнули літа по шаленій орбіті,

Облетіли,  поникли під зимним дощем.

Відступи, добра осене, я іще в літі,

Привітай мене щиро з народженим днем.

 

с. Туровець

 

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Follow by Email
Facebook
Twitter
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.