Вирує, б’ється Київський Майдан

Із «беркутярами» грабіжницької влади,

Розпрямив дужі плечі, як титан,

Воздвигнув символ волі – барикади.

 

Хрещатик, Інститутська і Франка,

Грушевського, і стадіон «Динамо»

І Європейська площа гомінка:

Тут котять революції цунамі.

 

Відбитий у ВВ Вкраїнський дім,

Будинок Профспілок – то штаб повстання,

Над всим – клубочить їдкий дим,

Лунають вибухи, сирени завивання.

 

А барикади ділять два світи,

І прірва межи ними ляже крайня:

Тут – сили правди, світла, доброти,

Там – чорні сили смерті, поховання.

 

Стоять двадцятилітні юнаки,

Їм жить і жить, кохатись у світаннях,

Ростити діточок, плекать садки

На щастя, на батьківське сподівання.

 

 

Звела ж їх тут, по гранях барикад

Регіональна зла кривава влада:

Одним у руки впхнула автомат,

І з ним – тавро убивць і зради.

 

Як чорні круки – чорні снайпери,

Що наче повичадювали з пекла:

Лунають постріли, і падають згори

Убиті повстанці у січі смертній.

 

«Вперед, на штурм, на кулі і кийки,

Якщо не я, хто захистить Вкраїну?

Всі на Грушевського! На смерть!

Тріщать кістки…

Вирішується доля України!» –

 

Гукав до друзів Гуриків Роман,

З Франківська хлопець, мав лиш дев’ятнадцять,

І впав на брук прострелений юнак.

Ніколи вже не буде йому двадцять.

 

Таких, як він, тут сотні повстанців:

Назар Войтович, Девід Кіпіані.,

Василь Мойсей, Пагор, Олег Плеханов,

Костенко Ігор – хлопці із Майдану.

 

«Вітчизно-нене, ми твої сини,

Простіть нас, мамо й тату, рідні, сиві,

Що до початку гіркої весни

Ми у Небесну Сотню відлетіли.

 

У засвіти, у синяву, в імлу,

В Господній там постанемо «Свободі»,

Заступимо на варту світову

Вкраїни-неньки і свого народу.

 

Нам пісню вічності виспівує Майдан,

І квилить, плаче кача по Тисині,

І вже не вб’є нас злючений тиран,

Бо в пісні ми, і в пам’яті нетлінній».

 

Небесна сотня! То найвищий гарт,

То символ правди, совісті, свободи,

Як блискавиці осяяний старт,

То клятва крові рідному народу.

 

Усе, що мала, людям віддала,

І тіло, й душу, і життя юначе,

Аби Вкраїна-ненечка жила,

Аби не чула, як матусі плачуть

 

За хлопцями, героями боїв,

Синочками, рідненька ж то кровинка,

Хай їм мине хоч п’ятдесят років,

Батькам вони – улюблена дитинка.

 

Лишаються у душах назавжди,

Живими, дорогими, як пташата,

Приходять в пам’ять, як цвітуть сади,

Простягують із неба рученята.

 

О, наше синьо-жовте знамено,

Повернений з віків князівський Тризуб,

О, Україно, волі стремено,

Ти наша гордість, сльози, поклик грізний.

 

Допоки є кому за тебе стать.

Іти на смерть у бій кривавий,

Ти будеш, нене, жить і процвітать.

Героям із Майдану – вічна слава!

 

Хай подвиг ваш, хоробрі вояки,

Переселиться у юначі душі,

Збира нові повстанськії полки

Супроти ворогів, захланних, лютих.

 

Хай славиться завжди патріотизм,

Хай квітне Україна, Русь-держава,

Навіки нехай згине шовінізм.

Небесній сотні –  Слава! Слава! Слава!

 

Святослав ВАСИЛЬЧУК

1–11 квітня 2014 року,

м. Житомир