Вирує, б’ється Київський Майдан
Із «беркутярами» грабіжницької влади,
Розпрямив дужі плечі, як титан,
Воздвигнув символ волі – барикади.
Хрещатик, Інститутська і Франка,
Грушевського, і стадіон «Динамо»
І Європейська площа гомінка:
Тут котять революції цунамі.
Відбитий у ВВ Вкраїнський дім,
Будинок Профспілок – то штаб повстання,
Над всим – клубочить їдкий дим,
Лунають вибухи, сирени завивання.
А барикади ділять два світи,
І прірва межи ними ляже крайня:
Тут – сили правди, світла, доброти,
Там – чорні сили смерті, поховання.
Стоять двадцятилітні юнаки,
Їм жить і жить, кохатись у світаннях,
Ростити діточок, плекать садки
На щастя, на батьківське сподівання.
Звела ж їх тут, по гранях барикад
Регіональна зла кривава влада:
Одним у руки впхнула автомат,
І з ним – тавро убивць і зради.
Як чорні круки – чорні снайпери,
Що наче повичадювали з пекла:
Лунають постріли, і падають згори
Убиті повстанці у січі смертній.
«Вперед, на штурм, на кулі і кийки,
Якщо не я, хто захистить Вкраїну?
Всі на Грушевського! На смерть!
Тріщать кістки…
Вирішується доля України!» –
Гукав до друзів Гуриків Роман,
З Франківська хлопець, мав лиш дев’ятнадцять,
І впав на брук прострелений юнак.
Ніколи вже не буде йому двадцять.
Таких, як він, тут сотні повстанців:
Назар Войтович, Девід Кіпіані.,
Василь Мойсей, Пагор, Олег Плеханов,
Костенко Ігор – хлопці із Майдану.
«Вітчизно-нене, ми твої сини,
Простіть нас, мамо й тату, рідні, сиві,
Що до початку гіркої весни
Ми у Небесну Сотню відлетіли.
У засвіти, у синяву, в імлу,
В Господній там постанемо «Свободі»,
Заступимо на варту світову
Вкраїни-неньки і свого народу.
Нам пісню вічності виспівує Майдан,
І квилить, плаче кача по Тисині,
І вже не вб’є нас злючений тиран,
Бо в пісні ми, і в пам’яті нетлінній».
Небесна сотня! То найвищий гарт,
То символ правди, совісті, свободи,
Як блискавиці осяяний старт,
То клятва крові рідному народу.
Усе, що мала, людям віддала,
І тіло, й душу, і життя юначе,
Аби Вкраїна-ненечка жила,
Аби не чула, як матусі плачуть
За хлопцями, героями боїв,
Синочками, рідненька ж то кровинка,
Хай їм мине хоч п’ятдесят років,
Батькам вони – улюблена дитинка.
Лишаються у душах назавжди,
Живими, дорогими, як пташата,
Приходять в пам’ять, як цвітуть сади,
Простягують із неба рученята.
О, наше синьо-жовте знамено,
Повернений з віків князівський Тризуб,
О, Україно, волі стремено,
Ти наша гордість, сльози, поклик грізний.
Допоки є кому за тебе стать.
Іти на смерть у бій кривавий,
Ти будеш, нене, жить і процвітать.
Героям із Майдану – вічна слава!
Хай подвиг ваш, хоробрі вояки,
Переселиться у юначі душі,
Збира нові повстанськії полки
Супроти ворогів, захланних, лютих.
Хай славиться завжди патріотизм,
Хай квітне Україна, Русь-держава,
Навіки нехай згине шовінізм.
Небесній сотні – Слава! Слава! Слава!
Святослав ВАСИЛЬЧУК
1–11 квітня 2014 року,
м. Житомир