Сьогодні: 20 квітня 2021 року - вівторок

wordpress themes.

ЧОМУ У ТРОЯНОВІ ДОСІ НЕ ВШАНУВАЛИ ГОЛОВУ УРЯДУ УНР СЕРГІЯ ОСТАПЕНКА?

Січень – особливий місяць для України. У січні Україна не тільки святкує новорічні та різдвяні свята, але і відзначає визначні віхи своєї історії. Саме в січні Четвертим Універсалом Центральної Ради було відновлено повну державну незалежність України, яку наш народ втратив майже сім століть тому. Саме в січні збулась багатовікова мрія нашого народу – об’єднання Західної і Наддніпрянської України в одну державу.  

І сьогодні ми, потомки тих, хто на початку 20-го століття наживо писав новітню історію України, повинні їх пам’ятати, знати в обличчя, шанувати їхню пам’ять. Чи пам’ятаємо, чи шануємо їх пам’ять, чи знаємо наших земляків, наших дідів і прадідів, які жили століття тому і творили нашу історію?  Чи знають троянівці, що їхній односельчанин Сергій Степанович Остапенко у 1919 році був головою уряду України, чи знають вони щось про його життя?

С. С. Остапенко народився   18 листопада 1881 року у м. Троянів у родині незаможного селянина. На жаль, його хата не збереглася. Вона знаходилась на північно-східній околиці села, яку  в Троянові називають «Перша бригада». На тому кутку остапенків (по вуличному колодки) жило досить багато. І сьогодні там проживає кілька сімей Остапенків. У 1897 році С. С. Остапенко закінчив Троянівську початкову школу і вступив до Білокриницької чотирикласної сільськогосподарської школи Кременецького повіту  Волинської губернії. Батьки, не дивлячись на бідність, зважили на талант хлопця, його тягу до знань, знайшли можливість його навчати. Трохи допомогли родичі. Одразу після закінчення училища Сергій Остапенко працював вчителем двокласної школи містечка Турійськ Ковельського повіту Волинської губернії.

Маючи аналітичний склад розуму, будучи допитливим і спостережливим, виходець із селянських низів, він прекрасно розумів проблеми селянства, бачив соціальну несправедливість, не міг не задумуватись над пошуком шляхів поліпшення життя свого народу. Тому дуже швидко став членом Української партії соціалістів – революціонерів, головною програмною метою якої був захист інтересів українського селянства. Через запальний характер, молодість, довірливість, бажання швидше поширювати ідеї своєї партії серед людей, уже в 1905 році його було арештовано «за політичними мотивами». У в’язниці провів три роки. Після звільнення довго не міг влаштуватись на роботу.

Тяга до знань привела його у Володимирський кадетський корпус у Києві, який він закінчив екстерном. У 1909 році поступає на економічний факультет Київського економічного комерційного інституту, де навчався до 1913 року. У 1913 році його, згідно з ухвалою ради інституту, послано на навчання до Німеччини. Проте за кордоном він навчався менше року. У 1914 році повертається в Україну і влаштовується на роботу завідувача статистичним бюро Балтського повітового земства Подільської губернії. У 1914 році їде до Харкова і працює завідувачем статистичним бюро гірничодобувної промисловості Слобожанщини. Але скоро переїжджає до Києва, де протягом 1915-1917 років працює приват-доцентом Київського комерційного інституту.

З початком Української революції 1917 року з головою поринув у вир революційних подій.

С. С. Остапенко був членом української  делегації на переговорах з Німеччиною у Брест-Литовську. Пам’ятною є фотографія, на  якій С. С. Остапенко стоїть у першому ряду крайній справа  (фото, яке публікується у цьому матеріалі, датується  9 лютого 1918 року).

У період гетьманату С. Остапенко працює у складі економічної комісії на переговорах з Радянською Росією. У цей же час працює викладачем, читає лекції з політичної економії, економічної географії для студентів економічно-адміністративного інституту, слухачів консульських курсів. Після перемоги антигетьманського повстання його запрошено до уряду на посаду міністра торгівлі і промисловості. Уже у лютому – квітні 1919 року очолює уряд України.

Після поразки українських національно -визвольних змагань С. С. Остапенко повертається з Галичини в Україну і працює на посаді приват-доцента кафедри політичної економії та статистики Кам’янець-Подільського університету, пише підручник з політичної економії для студентів вузів, друкує працю «Курс статистики та демографії», видає книгу «Важливіші властивості українського народу в порівнянні з іншими народами». У 1921 році радянська влада засудила С. С. Остапенка на 5 років таборів. Але було взято до уваги «цінність С. С. Остапенка як наукової сили» і табори було замінено викладацькою роботою у вузах Києва. Він працює професором інституту народного господарства, друкує багато наукових статей у різних журналах. У 1924 році видає нову працю «Капіталізм на Україні».

Але нова комуно-більшовицька влада не могла йому пробачити боротьбу за незалежність України. У 1931 році  його заарештували  і розстріляли. За іншими даними,  це було у 1937 році.

Чи повинні троянівці гордитись таким земляком, як С. Остапенко, вшановувати його пам’ять? Напевно, так.

Україна випустила пам’ятну монету із зображенням С. С. Остапенка. Розпорядженням голови Житомирської  ОДА  відповідно  до  Закону України  «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» у 2016 році  було перейменовано одну з вулиць Троянова на честь С. Остапенка.

Чомусь троянівці не спромоглися  зробити це самостійно. Я вже не говорю про пам’ятну дошку відомому земляку.

Дивним є те, що досі центральна вулиця Троянова гордо носить ім’я комуніста, фундатора радянської комуно-більшовицької влади в Троянові, організатора першого в Троянові ревкому Войтицького. Того Войтицького, який на початку 20-х років минулого століття перевиконував плани продрозкладки по Троянівській волості. Тоді комуністи разом з активістами з бідноти ходили від хати до хати і відбирали у селянина-трударя зерно, картоплю та інше продовольство і не платили за це жодної копійки, сказати простіше – грабували, але від імені нової влади.

У селі досі кажуть,  що Войтицький був хороший чоловік. Але для кого? Для тих селян, яких він грабував?..

Щоб тримати в покорі народ, завойовники завжди вбивали вождів цього народу, тих, хто міг повести за собою, очолити боротьбу народу за незалежність. Українська еліта винищувалась століттями. Наслідки цього ми відчуваємо нині. Через це з величезним трудом, дуже повільно у нас спинається на ноги громадянське суспільство. Воно ще настільки слабке, що ми  дозволяємо  себе дурити і грабувати.

Переконаний в тому, що троянівці повинні  переглянути свої погляди на минуле й сьогодення і  гідно вшанувати пам’ять своїх видатних земляків, особливо вони мають гордитися видатним вченим,  головою  Уряду  Української Народної Республіки в 1919 році Сергієм  Степановичем  Остапенком.

 

Володимир МАРЦУН,

с. Троянів

 

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.