Сьогодні: 16 жовтня 2021 року - субота

wordpress themes.

ВОЛОДИМИР ТКАЧУК: ЛЮДИНА З ГІТАРОЮ

Володимира Михайловича Ткачука  хвилюють проблеми територіальної громади в цілому, і кожного мешканця, зокрема. Мабуть, через це жителі уже вдруге довірили йому посаду Зарічанського сільського голови. Для В. Ткачука це не тільки повага, а й велика відповідальність за долю села і його людей.

– Володимире Михайловичу, ви вже другу каденцію обіймаєте посаду сільського голови, що вдалося важливого зробити для користі громади?
– За шість років на посаді Зарічаського сільського голови спільно з депутатами вдалося зробити багато. У Зарічанах ми побудували стадіон, де є міні-поле та професійне поле, на якому проводимо футбольні матчі. У місцевій школі провели ремонт, забезпечили комп’ютерною технікою та інтернетом, облаштували внутрішній санвузол. Вирішили проблему з вивезенням сміття, тричі на тиждень фірма «Зелене місто», з якою укладена угода, забирає сміття з баків, які встановлені по селу (всього 18). За цей час змогли зробили капітальний ремонт вулиць Лісової, Молодіжної, Миру, Броварської. Зараз проводимо реконструкцію амбулаторії, закупили медичне обладнання. Був капітально відремонтований Будинок культури. Сьогодні хочу повідомити своїм односельцям, що ми пройшли конкурсну процедуру щодо визначення підрядної організації, яка будуватиме дитячий садок у Зарічанах. Отож моє побажання: народжуйте більше дітей!

– Чи є, на вашу думку, якісь головні засади успішної діяльності сільського голови?

– Роботі сільського голови за спеціальністю не учать, нема учбових закладів, де б випускали таких спеціалістів. Для мене головне, щоб на цій маленькій батьківщині, де я народився, ріс та вчився, де пройшло моє дитинство та юність, є бажання працювати та полегшити життя своїм землякам-односельцям. Насамперед треба жити інтересами громади, сприймати їх не лише розумом, а й душею. До людей необхідно прислуховуватися, не можна відриватися від громади, бо покликання сільських голів – допомагати людям. А справ щодня вистачає, над вирішенням назрілих проблем буду трудитися і далі. Робити добро людям, щодня і без вагань, і не тільки сьогодні, а й увесь період, наданий мені – це і є моє кредо у роботі. А оцінку моєї роботи зроблять люди, які, до речі, й показали це на чергових місцевих виборах.

По-перше, повинна бути довіра людей. Коли люди тобі вірять, вони тебе будуть підтримувати. Але для цього потрібно щось робити і твої виборці мають розуміти, що це робиться для них. Спочатку, ніж щось сказати і пообіцяти, я звик кожну свою дію обдумати.

На минулих виборах за мене проголосувало понад 70 відсотків виборців, я навіть сам такого результату не очікував. У мене навіть сльози на очах з’явилися, коли я дізнався про такий результат.
Працюємо єдиною командою: я, секретар сільради, виконком і депутатський корпус. Працюємо не заради власного благополуччя, а на благо односельців, виборців, які своєю працею роблять вклад у розвиток села, держави. Своїм першочерговим завданням вважаємо вирішення питань щодо покращення умов життя жителів села. Скажу відверто: у будь-яких питаннях, які виникають у громаді, є порозуміння, і спільними зусиллями проблеми та завдання вирішуються. Адже, якщо кожен з нас вкладе свою цеглинку в громадську справу, і робитиме те, що може і знає, то жити у нашому селі буде комфортніше.
– З якими проблемами приходять мешканці?
Коли люди починають тобі довіряти, вони «розкривають» перед тобою і приватне життя, починають посвячувати тебе у щось сокровенне, можливо, цього не довірили б рідним, а мені чомусь говорять. Це пов’язано з тим, що коли ти комусь допомагаєш, до тебе завжди будуть звертатися.

Найважчі – сусідські стосунки. Мусиш знайти спільний знаменник, щоб їх помирити. Легше вирішити якусь загальну проблему в селі: попросив підприємців й ті відгукнуться. Не стоятиме осторонь і громада. А тут мусиш бути психологом, адвокатом і суддею в одній особі, думати, як повернути мир між сусідами.
– Ви часто на публічних зібраннях виходите з гітарою, це ваш стиль?
– У нас була музична родина: моя мама грала на гітарі, сестра закінчила музичне училище, я закінчив музичну школу. Вважаю, що музиканти – це люди від Бога, музикантом може бути лише добра людина, яка любить Бога, а той дає  їй такий привілей. Хоча в Україні говорять, що коли козак співає, душа плаче, та коли беру гітару і починаю співати, піднімається настрій у мене, у людей, котрі мене слухають, –  усім стає веселіше.

%d1%82%d0%ba%d0%b0%d1%87%d1%83%d0%ba

Головний показник роботи органу місцевого самоврядування – це бюджет. Як його виконують у Зарічанській сільській раді?
– Щоб був бюджет, у громаду треба заводити інвесторів. На території Зарічанської сільської ради на ділянці з півкілометра розміщено шість АЗС, які сплачують до бюджету сільської ради 7 мільйонів гривень акцизного податку щороку. Але для  цього необхідно було провести роботу з власниками бізнесу.  У мене таке правило: усім допомогти і нікому не вставляти «палки в колеса». Якщо хтось відкрив свій бізнес, влаштував на роботу людей, платить зарплату, йому треба допомагати. Це означає, що нам вірять, і з нами хочуть працювати.
– Що, на вашу думку, потрібно робити, щоб розвивалося село?
– Я поїздив по світу і багато чого бачив. Мене здивувало, що у Єгипті у 60-градусну жару серед пісків вирощують цибулю, картоплю. Бог дав українцям родючу землю і ми цим сповна повинні скористатися, щоб годували себе і мати зиск від проданої продукції. Нам потрібно обличчям повернутися до аграріїв, до землі і почати працювати з розумом, а не так, як раніше, коли на землі заробляли собі лише горба. Працювати на землі треба по-європейськи. У нас для цього усе є. У нас сміливі, сильні, роботящі люди, їх треба лише організувати на результат.
– Чому Зарічанська сільська рада дала згоду на об’єднання в Станишівську об’єднану територіальну громаду?
– Ми розуміємо, що цей процес незворотній, децентралізація – одна з реформ, яка втілюється сьогодні в Україні. У нас є можливість об’єднатися так, як хоче того громада. Якби ми не погодилися на об’єднання зі Станишівкою, нас чекало б приєднання до Житомира. У місто мешканці Зарічан йти не хочуть, навпаки люди нині переселяються жити в село. Таке рішення було вмотивано тим, що ми хотіли зберегти свій зарічанський менталітет.
– Як у Зарічанській сільській раді вирішили проблеми пільгового перевезення?
– У Зарічанах проживає 747 пільговиків. Ми порадилися з депутатами, створили комісію, яка вивчала це питання. Розробили програму, почали виділяти на пільгове перевезення 50 тисяч гривень щомісячно. У середу безплатним проїздом можуть скористатися усі пільгові категорії, щоденно – учасники АТО, члени сімей загиблих в АТО, чонобильці першої категорії, діти-сироти.
– Чи маєте намір брати участь у виборах голови Станишівської ОТГ, які відбудуться 18 грудня?
– Після того, коли були призначені вибори до Станишівської ОТГ, з цим питанням до мене почали звертатися люди з багатьох сіл, які об’єдналися в Станишівську громаду. Колись я працював поваром на пісківському консервному заводі, доводилося зустрічатися з людьми з усього Житомирського району, які трудилися там. Це була робоча їдальня, я особисто їздив за продуктами, готував для людей їжу. Були важкі часи, дехто втратив свої заощадження,  тоді я багатьох підтримував. Так от зараз дехто  згадав мене і  говорить: «Повар повертається, повар повертається!»
– Вас не ображає, коли вас називають поваром?
– У жодному разі! Поварами і музикантами можуть бути лише добрі люди. Для мене повар – висока професія.  
– Родина вас підтримує?

– Родина для мене – це святе, моя дружина Раєчка, мої діти, мої онуки надихають мене жити і творити.

 

Інтервю провів

Олексій ПРОЦЕНКО

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.