Здається,  зовсім недавно  сама взяла вперше в  руки голку, «просто для душі»,  а з того часу  пролетіло скільки років! За ці роки скільки зроблено стібків, скільки передивилась схем, узорів, кольорів, шукаючи свій стиль, щоб створити шедевр вишивки, адже, виявляється це справжнє мистецтво, і  їй не байдуже, як далі будуть зберігатися і примножуватися наші прадавні звичаї, зокрема один з них –  у радості і в біді не залишатись байдужими, черствими, виливати свою душу, свій настрій на білому полотні – на рушнику, вишиванці, картині, скатертині, серветці – розмаїття кольорів та візерунків. Найбільше бажання її  – все зробити для того, щоб і молодь наша виховувалась духовно багатою.

Рушник, вишитий різнокольоровими нитками, здавна вважається оберегом української родини. Неможливо уявити сільської хати, де б не красувався власноруч витканий витвір, а рушники у Юлі  палахкотять багатством кольорів. Вони у неї різні: гостинні, обереги, весільні, побутові, ритуальні, на ікони- «божнички» – так  каже Юлія Василівна.

• Незважаючи на стрімку модернізацію, український рушник – це не пережиток минулого, – каже майстриня.

Хто береться за вишивання, викликає повагу і гордість за націю.

Адже вишивка – це український оберіг, який пройшов крізь віки і нині символізує любов до України, до своїх дітей і родини.  « Хай стелиться вам доля рушниками!» – кажуть, бажаючи  людям миру, щастя, добра і злагоди.

А для тих, хто тільки починає вивчати мудрість української вишивки, для кого не байдужа доля вишивального рукоділля на Україні – при сільській бібліотеці створений гурток  «Вишиванка»,  керівником якого є Юлія Василівна. Навчає вона не тільки вишивці нитками, а і бісером , і в’язати спицями і гачком, робити ляльку-мотанку. Ляльки-мотанки своїм розмаїттям заворожили Юлію Василівну –  вони в неї заквітчані віночками, вбрані у вишукані сукні…

Юлія Василівна допомагає воїнам АТО – плела теплі шкарпетки і передавала волонтерами зимою.

Вона бере участь у різних заходах декоративно-прикладного мистецтва: обласних,  районних, всеукраїнських – як нещодавнє свято рушника у місті Андрушівка, у всіх святах, які проводяться в селі. Найбільше  її бажання  – створити при сільській бібліотеці кімнату історії села, де обов’язково показати: вишивку, килимарство, різьблення, малярство – як народне мистецтво нашого села. Кімната-музей незабаром буде запрошувати відвідувачів – зібрана більшість експонатів, серед яких багато рукодільних витворів Юлії Василівни, свідчення та спогади жителів села, фотографії.

У 2011 році вийшла книга «Житомирщина мистецька». Це  ілюстрований  альбом-довідник про декоративно-прикладне мистецтво Житомирщини, у ній є інформація і про жительку Ліщина Юлію Майківець.

Українська вишивка та декоративно-прикладні види мистецтва  – не єдині захоплення ліщинської майстрині, по життю її  супроводжує бажання допомогти іншим, навчити того, що сама вміє, брати участь у житті села і сільської бібліотеки, робити життя навколо світлішим від добрих помислів, з якими твориться прекрасне…

С. Ю. ПАНЧЕНКО,

сільський бібліотекар,

с. Ліщин

.

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах: