
Здається, зовсім недавно сама взяла вперше в руки голку, «просто для душі», а з того часу пролетіло скільки років! За ці роки скільки зроблено стібків, скільки передивилась схем, узорів, кольорів, шукаючи свій стиль, щоб створити шедевр вишивки, адже, виявляється це справжнє мистецтво, і їй не байдуже, як далі будуть зберігатися і примножуватися наші прадавні звичаї, зокрема один з них – у радості і в біді не залишатись байдужими, черствими, виливати свою душу, свій настрій на білому полотні – на рушнику, вишиванці, картині, скатертині, серветці – розмаїття кольорів та візерунків. Найбільше бажання її – все зробити для того, щоб і молодь наша виховувалась духовно багатою.
Рушник, вишитий різнокольоровими нитками, здавна вважається оберегом української родини. Неможливо уявити сільської хати, де б не красувався власноруч витканий витвір, а рушники у Юлі палахкотять багатством кольорів. Вони у неї різні: гостинні, обереги, весільні, побутові, ритуальні, на ікони- «божнички» – так каже Юлія Василівна.
- Незважаючи на стрімку модернізацію, український рушник – це не пережиток минулого, – каже майстриня.
Хто береться за вишивання, викликає повагу і гордість за націю.
Адже вишивка – це український оберіг, який пройшов крізь віки і нині символізує любов до України, до своїх дітей і родини. « Хай стелиться вам доля рушниками!» – кажуть, бажаючи людям миру, щастя, добра і злагоди.
А для тих, хто тільки починає вивчати мудрість української вишивки, для кого не байдужа доля вишивального рукоділля на Україні – при сільській бібліотеці створений гурток «Вишиванка», керівником якого є Юлія Василівна. Навчає вона не тільки вишивці нитками, а і бісером , і в’язати спицями і гачком, робити ляльку-мотанку. Ляльки-мотанки своїм розмаїттям заворожили Юлію Василівну – вони в неї заквітчані віночками, вбрані у вишукані сукні…
Юлія Василівна допомагає воїнам АТО – плела теплі шкарпетки і передавала волонтерами зимою.
Вона бере участь у різних заходах декоративно-прикладного мистецтва: обласних, районних, всеукраїнських – як нещодавнє свято рушника у місті Андрушівка, у всіх святах, які проводяться в селі. Найбільше її бажання – створити при сільській бібліотеці кімнату історії села, де обов’язково показати: вишивку, килимарство, різьблення, малярство – як народне мистецтво нашого села. Кімната-музей незабаром буде запрошувати відвідувачів – зібрана більшість експонатів, серед яких багато рукодільних витворів Юлії Василівни, свідчення та спогади жителів села, фотографії.
У 2011 році вийшла книга «Житомирщина мистецька». Це ілюстрований альбом-довідник про декоративно-прикладне мистецтво Житомирщини, у ній є інформація і про жительку Ліщина Юлію Майківець.
Українська вишивка та декоративно-прикладні види мистецтва – не єдині захоплення ліщинської майстрині, по життю її супроводжує бажання допомогти іншим, навчити того, що сама вміє, брати участь у житті села і сільської бібліотеки, робити життя навколо світлішим від добрих помислів, з якими твориться прекрасне…
С. Ю. ПАНЧЕНКО,
сільський бібліотекар,
с. Ліщин
.