22 липня у Польщі ухвалили резолюцію, у якій Волинська трагедія визнається геноцидом. Згідно з рішенням, 11 липня відзначатиметься в Польщі як День пам’яті жертв геноциду,вчиненого українськими націоналістами щодо громадян Другої Речі Посполитої.

8 вересня Верховна Рада України закликала польських колег припинити політизацію трагічних сторінок українсько-польської історії та зосередити зусилля на конструктивній побудові взаємин між Україною та Польщею для зміцнення партнерства у демократичній Європі на підставі європейських цінностей. 

Верховна Рада засуджує односторонні дії Сенату та Сейму Республіки Польща, спрямовані на перегляд позитивних результатів співпраці, які були досягнуті під час конструктивного українсько-польського діалогу за останні десятиліття. У зв’язку з цим ВР закликає польських колег припинити політизацію трагічних сторінок українсько-польської історії та зосередити зусилля на конструктивній побудові взаємин між Україною і Польщею для зміцнення партнерства в демократичній Європі на підставі європейських цінностей.

Редакція «ПРИМІСЬКОГО ЖИТТЯ» запросила на розмову голову Житомирської обласної організації ВО «Свобода»,  депутата обласної ради, правозахисника Сидора Васильовича КІЗІНА.

– Сидоре Васильовичу, Верховна Рада  закликала істориків продовжити фаховий діалог з метою розкриття усіх досі нез’ясованих фактів та обставин історії на основі достовірних архівних матеріалів, а політиків України і Польщі – припинити  політизацію трагічних сторінок українсько-польської історії. Давайте поговоримо про це.

– Це правильне, хоча, може, і занадто толерантне рішення, тому що ми на своїй землі живемо і ми маємо право свою історію не тільки не узгоджувати з кимось, але і писати та досліджувати самостійно. Після заяви сейму Польщі ми чекали, що Україна все-таки на рівні парламенту дасть адекватну відповідь.

Якщо згадати події середини 20-го століття, то в той період на території України як польські націоналісти, польські повстанці, так і українські повстанці змагалися за створення власної держави – українці змагалися за створення української держави, а поляки – за створення польської держави на наших українських землях. І ми маємо дати чітко зрозуміти нашим польським партнерам, що нам потрібно припинити трактувати українські землі як східні краї Речі Посполитої. Це є українські землі і на цьому має бути поставлена крапка. Ніхто зараз не повинен займатися переділом кордонів чи якимось чином пред’являти якісь територіальні претензії.

І ми маємо назвати визвольні рухи, ми маємо вшановувати своїх героїв. Власне кажучи, визнаючи польську державу, визнаючи право польської нації мати державу на своїх теренах, на своїх етнічних територіях, просимо взаємно поважати і визнавати право українського народу мати свою державу на своїх теренах, на своїх етнічних територіях. Якщо буде така взаємність, тоді наша дружба і партнерство будуть тільки посилюватися. Без незалежної України немає незалежної Польщі і поляки мають це усвідомити. Так само, як і без незалежної Польщі немає незалежної України.

Сьогодні ми  в одному човні, тому повинні тільки зміцнювати свої стосунки перед східною загрозою.

– Кульмінаційним моментом українсько-польського протистояння стала операція «Вісла», яку у 1947 провела комуністична Польща разом із Радянським Союзом та Чехословаччиною. В цілому жертвами депортації стали понад півмільйона наших земляків. На ваш погляд, чи потрібно Україні  у цьому питанні приймати «зустрічне» рішення?

– Безперечно. Історична пам’ять має бути  і Україна повинна поставити всі крапки над «і». Не можна мовчати більш ніж 70 років про те, що українці були виселені зі своїх земель і це була фактично депортація. Якщо ми говоримо про депортацію українських татар і про те, що їх має бути реабілітовано, якщо ми говоримо про етнічні чистки в інших країнах, то чому ми повинні замовчувати  операцію «Вісла»? У наших стосунках між польською нацією та Україною був такий період ,коли радянська влада, НКВД та тодішня польська влада виселили українців з їхніх споконвічних земель, зникли сотні ентічних сіл та населених пунктів, вони  фактично перестали бути українськими. Про це ми маємо заявити.

– Багато дискусій точиться навколо спорудження пам’ятника Падеревському в Житомирі, ця особистість є неоднозначною для українців. Падеревський керував урядом Речі Посполитої під час анексії Західної України в 1919 році. Іншими словами, брав безпосередню участь у придушенні державності Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), яка з’явилася після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорської імперії і охоплювала територію Галичини, Буковини і Закарпаття.

– Наша позиція залишається незмінною. Польська громада, яка живе на Житомирщині, має, на наш погляд, шукати ті постаті в українській історії, які нас об’єднують, а не роз’єднують. Пан Падеревський очолював уряд Польщі і боровся за те, щоб польська держава була в кордонах тих, які сягають нинішньої Житомирської області.

Ми не можемо ставити таким постатям семиметрові пам’ятники у центрі Житомира, як пропонує польська громада. Ми закликаємо поляків зрозуміти наші національні почуття. Адже ми не претендуємо, щоб семиметрові пам’ятники Степанові Бендері столи в Любліні, в Кракові чи Варшаві.

Ми розуміємо, що Степан Бандера і його послідовники, коли боролися за українську державу, вони боролися в тому числі і проти польських збройних формувань. І ми не претендуємо на те, щоб  Бандера був національним героєм Польщі.

Проте нам не потрібно нав’язувати постаті, які не можуть сприйматися як героїчні та вшановуватися у вигляді помпезних пам’ятників в Україні, тому що вони боролися проти української держави.

Українська нація має право на своїх національних героїв, на власну історію. Треба шанувати і поважати один одного.

Українці повинні захистити свою історію.

Інтерв’ю провела

Ірина КАРПЕНКО

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах: