Сьогодні: 18 жовтня 2019 року - п"ятниця

wordpress themes.

ОЛЕКСАНДРА ІЩУК ВІДСВЯТКУВАЛА 102-Й ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Сто другий день від дня народження відзначила 29 серпня жителька Рудні-Городища, ветеран Великої Вітчизняної війни  Олександра Томахівна Іщук. Привітати іменинницю  приїхали голова районної ради ветеранів О. Г. Ковальчук, заступник завідуючої відділенням соціальної допомоги вдома Територіального центру  Житомирського району К. І. Шушпан, сільський голова І. В. Нерода,  секретар сільської ради, соціальні працівники та соціальні робітники Троянівського міні-центру соціальної допомоги. Від імені голови Житомирської районної ради С. Г. Крутія була вручена Почесна грамота за багаторічну сумлінну працю, активну громадську діяльність, вагомий внесок у виховання підростаючого покоління та з нагоди 102-річчя від дня народження.

Як сказав голова Руднє-Городищенської сільської ради Іван Васильович Нерода, життя їхньої довгожительки  – то ціла епоха. Народившись ще до Першої світової війни, вона пережила жовтневу революцію, громадянську війну, часи репресій 30-х років, та була учасником партизанського руху під час Великої Вітчизняної війни. Все життя сумлінно працювала, і зараз живе в оточенні турботи та уваги своїх рідних.

Гості у цей день бажали ювілярці здоров’я, гарного настрою та радісних миттєвостей від життя.

Багато довелося пережити на довгій життєвій стежині, багато подолати.  Народилася у багатодітній родині – у сім’ї було восьмеро дітей, 5 сестер і три  брати. Коли виповнилося 10 років, пішла у найми – пасла худобу, доглядала дітей. У 17 років вийшла заміж, разом з чоловіком працювала в колгоспній бригаді. У 1932-му народилася донька. У часи голодомору їхня сім’я допомагала односельчанам їжею. Чоловік працював головою колгоспу в селі Гай. За необережно сказане слово наприкінці 30-х років на 5 років потрапив до в’язниці, звільнившись, згодом помер.

Коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, Олександра Томахівна вийшла заміж вдруге. Разом з чоловіком була бійцем партизанського загону з 1942 року і до звільнення Житомирської області на початку 1944-го. Нагороджена орденами «За мужність», «Партизан України», ювілейними медалями до 40-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні, до 50-річчя Збройних Сил СРСР, до 60-річчя визволення України від фашистських загарбників, «65 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні», «70 років Збройних Сил СРСР», медаллю  ім. маршала Жукова.

Після війни до виходу на пенсію працювала в колгоспі у хмелярській бригаді. Разом з Олександрою Томахівною живуть донька Надія Давидівна та зять Франц Людвикович, кожні вихідні  приїжджає з Житомира, привозить ліки, продукти онука Галина, також часто навідується до прабабусі правнука Анна, яка вчиться у Київському національному університеті харчових технологій. З трьох онуків ще Володимир живе у Житомирі,  наїжджає допомагати по господарству, на городі, а третій онук – Валерій – живе в місті Омську. Крім Анни, у бабусі Олександри Томахівни є ще троє правнуків.

Велику допомогу надає Олександрі Томахівні, її доньці та зятю соціальний робітник Людмила Леонідівна Зіміна, яка допомагає у догляді від Територіального центру соціального обслуговування громадян Житомирського району.

На жаль, роки беруть своє: у такому поважному віці вже сильно погіршився зір та після перелому ноги Олександра Томахівна зараз не може самостійно пересуватися. Але зберігши ясний розум і пам’ять, жінка спілкується із родичами та односельцями, згадуючи події, які довелося пережити на такому  довгому життєвому шляху, сповненому праці і турбот, але багатому тим, що разом з нею – її сім’я, її нащадки, її послання у майбутнє.

«ПРИМІСЬКЕ ЖИТТЯ»

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Follow by Email
Facebook
Twitter
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.