Сьогодні: 09 грудня 2021 року - четвер

wordpress themes.

ЦЕЙ ГІРКИЙ СПОМИН…

Чорнобиль. Багаторічна трав’яниста рослина з чорнувато-бурим стеблом. Різновид полину звичайного, гіркого.

25 квітня 1986 року  був теплий весняний день.

В повітрі, на землі, все ожило.

З-під прілого торішнього листя вибивались трепетні сині пелюстки первоцвіту та кульбаби.

Ми не знали, да і ніхто, напевно, не знав, що через кілька годин на цій землі, поруч, станеться те, що назавжди змінить нас, змінить цю древню прекрасну землю, ліс, поля, луги. Змінить все наше життя. І наше життя на цій святій красивій Землі відтепер буде ділитися не тільки на епохи, ери, культури, релігії, громадсько-політичні формації, воно буде ділитися на дочорнобильське життя і після. До. І – після. Земля ніколи не буде такою, якою була до 26 квітня 1986 року. 1-ї години  24 хвилин…

Незважаючи на те, що офіційно ніяких повідомлень про аварію на ЧАЕС радянські вісті не передавали, в ближніх від Чорнобиля містах -Коростені, Києві, Житомирі, Чернігові, з кожним днем наростала паніка.

Ми, керівники підприємств Коростенського відділку Південно-Західної залізниці, мабуть, одні з перших довідались про цю страшну Аварію.

Залізнична станція Янів існувала у двох кілометрах від побудованої в кінці сімдесятих років Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС).

Начальник станції Іван Леонтійович Киселевич доповів керівництву відділка залізниці про цю страшну Аварію. Начальником Коростенського відділку залізниці А. Є. Калеником та начальником першого відділу та штабу ГО на залізниці Віктором Омеляновичем Джумою, після консультацій з керівництвом Південно-Західної залізниці, був оголошений «Збір» – нам, керівному складу підприємств відділку, де і було повідомлено детальніше про страшну подію 20-го століття.

У травні, червні місяці 1986 р. комісійно, за участю відповідальних працівників МШС, ПЗЗ, відділка залізниці та нас, будівельників, було прийнято рішення терміново збудувати підвищені колії на ст. Буряківка, у 8-ми километрах від уже закритої станції Янів, для швидкого вивантаження вагонів з інертними сипучими вантажами. Після вигрузки ці вантажі перевозилися гелікоптерами на зруйнований реактор, ними засипали його, щоб загасити пожежу.

Нам, будівельникам на залізниці, Будівельно-монтажному поїзду 650 було поставлено завдання термінового будівництва пункту дезактивації вагонів на 43 км станції Вільча. Це був комплекс робіт з будівництва додаткових колій та відповідних будівель і споруд. Через два місяці з початку будівництва рухомий склад вагонів промивали та обеззаражували після їх вигрузки і повторно відправляли під завантаження.

Друге завдання, поставлене перед нашим колективом – терміново на станції Овруч побудувати 60-квартирний житловий будинок для працівників станцій Буряківка, Товстий Ліс, Вільча, Рача, Нивки, які до Аварії працювали і проживали на цих станціях, а після Аварії не могли постійно там проживати, а тільки працювати позмінно.

Роботи на всіх об’єктах велися цілодобово.

Наш колектив Будівельно-монтажного управління (поїзд №650), під керівництвом Заслуженого будівельника Миколи Леонтійовича Дідківського, інженерно-технічні працівники та особливо робітники усіх професій, виконали завдання в терміни, поставлені керівництвом залізниці. Хочеться відзначити, що весь колектив працював напружено і відповідально. Дякуючи таким робітникам колективу, як A. M. Белов, Ф. М. Бондарчук, М. В. Борщов, Г. Ф. Васькевич, B. C. Грищенко, В. Я. Ігнатюк, В. А. Клевайчук, В. П. Костянчук, В. І. Миколаєнко, О. М. Рибак, М. М. Яцентюк, Ю. П. Прохорчук, В. А. Дацюк, Б. І. Куришко, В. И. Кузько, В. М. Павлов, В. Д. Чумак, С. О. Ходаковський, М. І. Барановський, В. І. Барановський, A. C. Вівчаренко, А. П. Яковенко, та багатьом іншим, які, не думаючи про небезпеку, працювали заради майбутнього. Багатьох з них вже немає на цьому світі, Чорнобиль забрав…

Колектив Будівельно-монтажного поїзда №650 продовжував працювати, але після того, як керівництво держави більше розкрило наслідки цієї Аварії, а люди стали хворіти, молоді сім’ї, хороші спеціалісти стали виїжджати в чисті райони як України, так і Росії та Білорусії, покидаючи свої рідні місця назавжди…

Керівництво БМП-650 та залізниці звернулось до керівництва дороги та області надати нам територію в чистій зоні для будівництва своїми силами житлових будинків.

Нам, колективу будівельників та залізничників з Коростеня, облвиконком рішенням обласної ради №86 1991 року надав землю в районі Аеропорту та Смоківки під будівництво житла.

По-батьківські віднеслось до нашої біди не тільки керівництво області, а також керівництво Житомирського району та керівництво ОПХ «Вереси» в особі В. І. Герасимчука та А. О. Покраса.

Колектив за це їм дуже вдячний. В свою чергу ми не в боргу перед ними, заплатили Вересам за втрату сільгоспугідь, побудували за свої кошти 22 км газових розподільчих мереж в с. Вереси. Виключили з сівообороту землі через Кабмін, допомагали будівельними матеріалами під час будівництва ферм, і допомогли перевезти їх з бр. Смоківка в село Вереси. Зараз наше село – Древлянське, як ми його називаємо, вже заховалося в квітучих садах, в ньому проживають ліквідатори та постраждалі від Аварії на ЧАЕС.

Гірко від тої страшної Аварії, а ще гірше, що ніхто з керівництва міста та району не йде назустріч нам, постраждалим. Ми самі звернулися у 2005 році до керівників області, міста та району, і нам закріпили маршрутне таксі №127, яке курсувало справно, але цей маршрут замінили на №2 , він походив трохи і звернув до ЗОКа. Наші діти, а їх більше сотні, та пенсіонери, інваліди Чорнобиля, вимушені йти на маршрутки через Київський шлях – хто до школи, а хто в поліклініку, і це нестерпно, і страшно за дітей та за старість.

Суть в тім, що заїзд на вулицю Княгині Ольги через провулок Поліський, а це всього 100 метрів ще території міста, але не хоче місто його відремонтувати, і щоб пройти чи проїхати ним після дощу – треба брати плавзасоби. Хоча наш колектив поклав асфальт в провулку в кінці дев’яностих років, як асфальтували вулиці в нашому селищі, але він вже поруйнувався.

Ми написали безліч заяв та прохань про допомогу від області, міста та району, вирішити питання з маршрутним таксі, а віз-то й нині у кабінетах, в яких сидять чиновники і нічого не вирішують.

Хотілося б, щоби це тридцятиріччя Аварії на ЧАЕС допомогло вирішити нашу проблему, бо наші ліквідатори та постраждалі, мабуть, на це заслужили. Бо, ліквідовуючи Аварію, ми про себе не думали, а рятували всіх від цієї біди.

Користуючись нагодою, хочу привітати всіх ліквідаторів та постраждалих з цією сумною датою. Побажати їм доброго здоров’я, теплоти від дітей та онуків, і побільше уваги від держави цим людям – наприклад, повернути забрані налоги з пенсії, бо її і так мало…

З повагою, ліквідатор аварії на ЧАЕС І категорії, інвалід ЧАЕС М. І. ЯЦЕНКО.

Квітень 2016 року

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.