Сьогодні: 04 серпня 2021 року - середа

wordpress themes.

ЖИТТЄВА ФІЛОСОФІЯ МИКОЛИ КОВАЛЬЧУКА

Так буває: маєш зовсім не романтичну професію, все життя присвячуєш якій-небудь технічній галузі, а в душі зостаєшся ліриком, людиною з тонкими почуттями, здатною у найменших деталях бачити і романтичність, і красу, і любов, усі світлі прояви життя…

Так і Микола Федорович Ковальчук, доля якого тісно пов’язана з нашим приміським Левковом. Незважаючи на свою, можливо, далеку від творчості інженерну освіту, усе життя, ще зі школи, пише вірші, видає авторські збірки різножанрових поезій.
Народився майбутній поет-аматор у 1943 році в Київській області, коли був ще підлітком – не стало мами, і Микола виховувався у дідуся з бабусею в Левкові. Там же закінчив середню школу, потім перше технічне училище у Житомирі, після служби в армії працював на заводах «Електровимірювач» та «Хімволокно», здобув освіту в Київському технологічному інституті легкої промисловості за спеціальністю інженер хімік-технолог. На «Хімволокні» працював у наладочній організації від заводу. Потім у трудовій біографії Миколи Федоровича була робота в Обласній раді профспілок, обкомі профспілки працівників споживчої кооперації, працівників культури, в управлінні праці та соціального захисту населення Житомирської обласної держадміністрації.
Свої поезії автор систематизував у кількох збірках – «Стежини наші не прості…», «Поезії» та інших, його твори друкуються у журналі «Світло спілкування», у виданні якого бере участь відома поетеса з Тетерівки Марія Пилипівна Зіновчук.
Як розповідає поет-аматор, прагнення викладати свої думки та почуття у віршованих рядках він відчув, ще навчаючись у школі, тоді ж почали друкуватися перші вірші у періодичній пресі.
Поряд з тонкою, проникливою лірикою поетичний хист Миколи Федоровича поєднується з гумором, дотепністю, іронічним поглядом на різні життєві події, різні ситуації та людські вдачі. У кількох стислих рядках віршованих байок поета влучно проглядається і смішне, і сумне, і життєва філософія, і політика, і суспільна ситуація, і мораль…

                        В шубі
Пенсію бабусі Ганці
Листоноша приніс вранці.
Бабця пенсію забрала,
Добре все порахувала,
Всі борги свої сплатила,
Ще й на шубу залишила!
Не дивуйтесь, мої любі,
Оселедець буде в шубі…

                  Запізнилася
Донька звертається до тата:
– Дозволь тебе поцілувати.
– Пробач, – говорить сумно тато, –
Ти запізнилася, Ренато.
Мене вже мама цілувала,
І гроші всі в мене забрала.

У поезіях автора, як у народних піснях, сплелися ліричність, гумор і відчайдушна відвертість, що робить їх надзвичайно щирими та близькими читачеві.

Краса перемагає
Рясні ромашки між дубів
І на широкім лузі.
Сюди дружину я привів,
Сюди приводив друзів.
Краса тут справді чарівна,
Спішу сюди охоче,
В неї закоханий здавна,
І іншої не хочу.
Б’є із гори тут джерело,
Бадьорість нам дарує,
Хай буде завжди, як було,
Нехай краса чарує.
Нехай іще багато літ
Отут краса буяє.
Бо лиш вона врятує світ,
Краса перемагає.
Все дороге таке мені,
Та смуток повнить груди:
Ромашки будуть навесні,
А нас уже не буде…
Бо ми покинем рідний край,
Прийде пора вмирати,
Кому шлях в пекло, кому – в рай,
Не нам те вибирати.
Та не закінчиться життя,
Бо ж будуть нові люди.
В нащадках – наше майбуття,
В них жити вічно будем!

Микола Федорович каже, що найчастіше натхнення приходить в дорозі, адже колись були часті поїздки, пов’язані з роботою, … і ось згадується, якось зайшла в автобус жінка з великим букетом полину, повітря наповнилося гірко-солодким ароматом, – і самі собою почали складатися рядки-спогади – про юність, перші побачення, кохання, про п’янкий полиновий смак поцілунків.
А ще інколи Микола Федорович … співає свої вірші. Рядки його поезій – ніжні, чуттєві, самі собою навіюють мелодію, і навіть не знаючи нотної грамоти, автор іноді перетворює свій вірш на пісню. Йдучи життям, надихаючись красою природи та гармонією людських стосунків, зберігаючи в собі захопленість та ліризм, притаманні юності, можна навіть у поважному віці проявляти свій погляд на світ у поетичній творчості, коли складає вірші сама душа – чутлива і небайдужа, вразлива, але оптимістична, така, як у Миколи Федоровича Ковальчука.

Олена ВАЦЕК

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.