Сьогодні: 02 серпня 2021 року - понеділок

wordpress themes.

Олег БІЛЕЦЬКИЙ: «ЯКЩО КОЖЕН БУДЕ ТЯГНУТИ НА СВІЙ БІК, КОНСТРУКТИВНОЇ РОБОТИ НЕ ВИЙДЕ»

Інтерв’ю заступника голови Житомирської районної ради Олега Миколайовича Білецького.

Олег Білецький на останніх місцевих виборах до Житомирської районної ради був першим номером виборчого списку партії «Батьківщина». Сьогодні цю політичну силу у райраді представляє шість депутатів. О. Білецького було обрано заступником голови районної ради, своїми поглядами щодо своєї діяльності він поділився з кореспондентом «ПРИМІСЬКОГО ЖИТТЯ».

– Олеже Миколайовичу, у нинішньому складі районної ради представлено вісім політичних партій. Як це впливає на заплановану роботу ради?
– Звичайно, якби одна з політичних сил мала переважну більшість у раді, тоді можна було б говорити про те, що з будь-якого питання приймається консолідоване рішення. Сьогодні у Житомирській районній раді інтереси громади представляють вісім партій. Знайти спільну думку не завжди виходить. Однак переконаний, що депутати прийшли в раду не відсиджуватися, а працювати на благо громади, на користь своїх виборців. І на це їхнє головне завдання політична приналежність не повинна впливати. Якщо депутати діятимуть всупереч інтересам виборців, політична партія, від якої вони були обрані, на наступних виборах не отримає підтримки серед людей.
Люди справді є різними і по-різному проявляються в певних обставинах, особливо, приходячи до влади. А на даний момент головне, щоб припинилися розкрадання, зловживання, корупція, щоб нинішні депутати усвідомили: якщо вже вони прийшли до районної ради, то треба працювати в інтересах жителів Житомирського району.
– Як ви ставитесь до імперативного мандату для депутатів місцевих рад?
– Вибори до місцевих рад у нас відбулися за пропорційною, тобто партійною системою. Йдучи на виборчі дільниці, ми обирали кандидатів від партії, ідеали та програма якої нам були близькі. Потім проходить час, і в силу різних обставин – чи то через адміністративний тиск, чи з певного приватного інтересу депутати починають переходити до іншої політичної партії, вони вже не підтримують партію, завдяки якій отримали депутатський мандат, починають голосувати всупереч позиціям цієї партії. У такому разі депутати повинні скласти свої депутатські повноваження і спокійно йти до іншої політичної сили або зовсім кинути політику. Це було б логічно і правильно.
Ми всі не любимо, коли нас зраджують. Я не зустрічав жодної людини, котра б позитивно ставилася до зради і зрадників. У нас в державі розруха ще й від того, що багато політиків на різних рівнях зраджували свої партії, зрештою, своїх виборців, і це позначалося на прийнятті доленосних рішень. Під час виборів таким партіям люди висловили недовіру, від цього постраждала і «Батьківщина», яку я представляю, наше електоральне поле відійшло до інших, тому що у нас також було кілька зрадників.
Тому я – за імперативний мандат, це дисциплінує політиків. Я не бачив жодного керівника партії, який би сказав, що він проти імперативного мандату. Але хочу наголосити, що ми будемо приймати рішення після детального аналізу роботи депутата. Якщо депутат працює як Бог наказав, то мандат не забирається. Такі рішення не можуть прийматися огульно. Я говорю про відповідальність депутата. В такому разі він буде знати: якщо відійде трохи вбік, то рішення по ньому не забариться.
Сьогодні, відповідно до закону «Про місцеві вибори», для ініціювання відкликання депутата виборці проводять збори та створюють ініціативну групу для збору підписів. Щоб ініціатива була підтримана, потрібно зібрати: для сільських/міських голів – підписи виборців одномандатного округу, більше від кількості його голосів на виборах; для депутатів обласної (районної) міської ради – більше виборчої квоти, визначеної при розподілі мандатів у виборчому окрузі.
Далі ТВК перевіряє правильність та достовірність підписів, і, якщо все в порядку – ухвалює рішення щодо відкликання депутатів чи голів, які були обрані шляхом самовисування. Щодо депутатів та голів, яких висували політичні партії, рішення щодо них ухвалює вищий керівний орган партії.
– Чи відбудуться вибори до місцевих рад через два роки?
– Важко сказати. Сьогодні цього не знає навіть Президент, не знають і у Верховній Раді. Думки експертів часто протилежні.
– Яку ви бачите свою роль у «районній політиці»?
– Перш за все, через посаду заступника голови районної ради у мене з’явилося більше можливостей бути ближчим до проблем в районі та впливати на їх вирішення. Район водночас і складний, і простий. Чому «складний»? Ментальність людей дуже різниться. У нас дуже багато військових містечок, де знаходяться багатоповерхівки, з якими є проблемні питання – починаючи від капітального ремонту дахів до водопостачання та водовідведення. На все це коштів у місцевих бюджетів не вистачає.
Чому район «легкий»? Наближеність до обласного центру дозволяє людям вирішувати свої злободенні питання, наприклад, з працевлаштуванням, що на периферії є проблемою з проблем. Ці дві протилежності, які я назвав, в реальному житті збалансовуються.
Я готовий працювати в команді, де кожен має свої функціональні обов’язки і підпорядковується виконавчій дисципліні. Бо якщо ми зараз почнемо ділитися і вистрибувати один наперед одного, якщо кожен буде тягнути на свій бік, то не буде конструктивної роботи, не буде спокою для людей і для району. Мені не болить, що я багато років у політиці, а хтось менше. Мені хочеться, щоб наші люди в районі побачили іншу, нову владу, яку, з-поміж інших, я сьогодні представляю. Пройде якийсь час, і всі ви побачите та дасте мені оцінку, чи вписуюсь я в таку роботу на місцевому рівні, чи ні.
– Які найбільш характерні питання порушують люди перед органами влади?
– У людей обмаль грошей, щоб забезпечити себе найнеобхіднішим. Якщо є робота, платять недостатню зарплату. Мізерні пенсії. Недостатнє медичне обслуговування.
– Ви спілкуєтеся в процесі зустрічей з мешканцями району. Що турбує людей у зв’язку з адміністративною реформою?
– Страх і невизначеність. Коли влада посилається на досвід європейських країн, забуває пояснити, що там інша інфраструктура, інші соціальні стандарти.
Сьогодні ми, наприклад, створимо у районі одну об’єднану громаду з центром у Новогуйвинському, по селах оберемо старост і почнемо цим управляти. Мені досі незрозуміла функція старости. В сучасних умовах, коли в сільські ради передано деякі функції нотаріату та реєстраційної служби, виникає запитання: де візьмуться кваліфіковані люди зі знанням комп’ютера, законодавства? Чи багато у цьому сенсі підготовлених нинішніх сільських голів? І це лише одне з питань, на які треба негайно відповідати, бо від цього залежатиме, як будуть вирішуватися людські проблеми.
На мій погляд, адміністративна реформа, яка спускається «згори», не на часі. Спочатку сільські громади мали б отримати певні преференції, відновити інфраструктуру, відремонтувати дороги, провести інтернет та розпоряджатися землями, які знаходяться поза межами населених пунктів.
Якщо ми створимо об’єднані громади, дива не станеться, дороги враз не з’являться, сільські вулиці не засвітяться. Тому що фінансів більше від того не стане. Що у нас, економіка запрацює? Чи корупція зникне? Ні. Необхідність реформ є, я цього не заперечую. Але справа в тому, що реформи в Україні запроваджують люди, які не здатні їх втілити. У керма держави не ті…
Так, Туровець можна було б приєднати до Ліщина, Заможне до Василівки чи Високої Печі, щоб там спільно вирішували свої проблеми, допомагали одне одному вижити. Хіба цьому щось заважає? У Законі про місцеве самоврядування прописано, що громади мають право об’єднуватися. До цього часу ці процеси відбувалися, і як депутат обласної ради двох скликань, пам’ятаю, що труднощів у прийнятті таких рішень не виникало.
Держава повинна вибудувати таку політику щодо громад, щоб вони відчули фінансову незалежність, могли управляти землею. Будь-які насильницькі дії щодо об’єднання до доброго не приведуть, адже згодом настане розчарування і це матиме плачевні наслідки.
На території Високопічської сільської ради, наскільки мені відомо, розробляється сім кар’єрів, а місцевий бюджет отримує від цього аж 30 чи 70 тисяч гривень на рік. Хоча реально мав би отримувати мільйон. Договори укладалися років 15 тому, жодних змін не вносилося. Сільська рада не може впливати на ці процеси. Багато підприємств зареєстровано за межами району, і чомусь держава на це уваги не звертає. Проте проводять реформу, а зміни до законодавства, які б реально могли вплинути на наповнення бюджетів місцевих громад, на добробут людей, приймати чомусь не поспішають. Чому не запроваджують судову реформу, на яку чекає все суспільство?
Я, можливо, багато ставлю риторичних запитань, але, погодьтеся, що не буде руху в державі без запуску основних реформ.
Чомусь влада по-шулерськи хоче об’єднати громади. А чи буде користь від цього для громади? Нам наводять досвід Польщі, не говорячи про те, що не всі громади там пішли на об’єднання. Коли запитують у експертів, що зміниться після адмінреформи і наскільки поменшає чиновників у державних кабінетах, вони відповідають: 10% скоротять. Це багато? Це нічого!
Влада, проводячи реформу, діє виключно у своїх інтересах. Позиція для мене зрозуміла, – так можна легше контролювати громаду. З одним головою об’єднаної громади буде легше домовитися, ніж з трьома десятками сільських голів. По-друге, влада забирає місцеву владу з сіл для того, щоб запустити ринок землі. Пам’ятаєте, як у 90-і роки нас обіцяли через ваучерну приватизацію наділити частками державного майна? Багато з нас стало власниками «заводів-пароходів»? Ними стали олігархи, які скупили усі ці частки, а нам залишилась дірка від калача. Так буде і з землею. Такі ж олігархи скуплять у селян земельні паї шахматним порядком і будуть обробляти, не пускаючи інших на свої наділи. Яка бабуся піде судитися? Отож, під приводом реформи, остаточно розправляться з власниками землі, – це моя думка.
Ми – сільськогосподарський район, і насамперед маємо дбати про село. Бо зараз на найвищому рівні політики дозволяють собі заявляти, що села можуть зникати. Це неправильно. Без українського села немає української нації.
Чомусь, коли влада повинна думати про щось інше, більш важливе, ми бачимо, що педалюється лише адміністративна реформа. Наче жодних проблем в державі немає. Влада хай думає, як швидше зупинити війну, підняти економіку, завести інвестора.
Ми повинні відстоювати свої інтереси. І я проти адмінреформи у тому вигляді, у якому нам її підносять. Поки що має залишитись так, як є. Є закон про добровільне об’єднання громад, хай ним скористаються на місцях. Але спочатку дайте сільським громадам фінансову незалежність, і тоді вони самі визначаться, коли, як і з ким їм бути.
Створіть умови для людей. Наверху скиглять, що треба зберегти село, щоб у нас вироблялися якісні продукти. Тоді дайте людям нормальні кредити, дайте їм можливість працювати на своїй землі, займатися фермерством, створювати робочі місця, наповнювати місцеві бюджети. Знаю, що в деяких населених пунктах десятки сімей хочуть працювати на своїй землі самостійно, але умов для цього немає.
Коли людина вранці встає, думає щоразу, що цей день буде успішнішим. Треба йти працювати, заробляти гроші, годувати родину, розвивати бізнес… Змінюючи владу, ми сподіваємося, що вона зробить для нас щось краще. Але я сьогодні не бачу, щоб нинішня влада нагорі прагнула щось поліпшити, і скептично ставлюся до того, що нас чекають позитивні зміни. Хіба сподіватися на Бога, щоб його волею вдалося змінити владу і вона нарешті почала працювати на людей.

Інтерв’ю провів
Сергій МОТРИЧ.

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.