Сьогодні: 01 жовтня 2020 року - четвер

wordpress themes.

Олександр МЕЛЬНИК: «НАШ ЦЕНТР – ЦЕ ТЕРИТОРІЯ ВЗАЄМОДОПОМОГИ»

За даними Держкомстату України, кожен п’ятий мешканець

— це особа похилого віку,

а кожен шостий із них — самотній. Багато хто потребує допомоги в повсякденному житті, надто, коли для багатьох пенсіонерів основним джерелом існування є пенсія, розмір якої не забезпечує нормального життя. Як їм за ці гроші оплатити комунальні послуги, придбати необхідні ліки та їжу тощо?
Зігріти людину увагою, підтримати добрим словом, вселити надію, надати, за можливістю, соціально-побутову, медичну, матеріальну допомогу – ось одне з головних завдань працівників територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) громадян Житомирського району. Про це – в інтерв’ю з директором центру Олександром Петровичем Мельником.
– Праця соціального працівника недаремно вважається однією з найблагородніших професій. І ви, Олександре Петровичу, певне, зі мною погодитеся, що хоч, на перший погляд, і звучить дещо пафосно, але для багатьох з ваших працівників слова Івана Франка – «Життя людини до тих пір має цінність, поки людина може допомагати іншим», – дійсно стали сенсом життя.
– Я з вами цілком згоден. На нас покладено відповідальність і обов’язок в умовах реформ допомогти людям, які потребують особливої турботи держави. Ми повинні не лише створити умови для належного проживання цієї категорії громадян, але й забезпечити їм душевний комфорт, зігріти теплом, увагою, а іноді й замінити близьких. І від нашого милосердя, вміння відгукнутися на чужу біду, реагувати на складні життєві обставини залежить віра цих людей у завтрашній день.
Більше за все я б хотів, щоби не було потреби у наших терцентрах. Щоб не було самотніх людей, щоб люди з особливими потребами могли жити, не помічаючи своєї відмінності від інших, щоб старші люди старіли в люблячих родинах і не знали, що таке самотність.
На жаль, поки це мрія, а не план до дій. У всіх цивілізованих країнах населення старішає, і Україна не виняток. Думаю, що усім соціальним працівникам правильно було б будувати роботу таким чином, щоби якомога більше людей включати в процес надання допомоги соціально незахищеним людям. Взаємодія, підтримка, спільна робота – це те, що нам треба розвивати в цілому у суспільстві і, безумовно, серед людей старших вікових груп.
Кожна проблема потребує свого рішення. Усі знають, наскільки для людей важливе спілкування, відчуття, що ти ще значимий. Я сподіваюсь, що наш територіальний центр буде місцем, де кожен знайде для себе віддушину, не тільки отримає допомогу, але й поцікавиться, кому міг би допомогти. Я би назвав це територією взаємодопомоги.
– Скільки у вас зараз на обліку знаходиться одиноких престарілих громадян?
– На сьогоднішній день на обліку 2191 громадянин, а обслуговуємо ми 1100 – саме тих, хто дійсно потребує нашої допомоги.
Нині доглядаємо 38 осіб – це не одинокі люди, у них є діти, які нині проживають за кордоном або в інших областях. Як правило, батьки не хочуть переїздити, тому діти звертаються до нас і замовляють платні послуги по догляду за своїми батьками.
За минулий рік відділення соціальної допомоги вдома надало 224578 соціальних послуг.
– Що включає в себе допомога людям похилого віку?
– По-перше, вони стоять на обліку в територіальному центрі. По-друге, за ними закріплений соціальний працівник… Дану категорію громадян обслуговує 72 соціальні робітники центру та 5 соціальних працівників. Загалом у нас працює 95 осіб. На одного соціального робітника згідно з нашими нормами припадає 7-8 підопічних, однак буває, що один працівник обслуговує 14 і навіть 20 одиноких людей. Два рази в тиждень протягом двох годин соцпрацівник відвідує своїх підопічних, якщо потреба виникає в більшій увазі, він приходить кожного дня. Усе, що людина потребує, територіальний центр зобов’язаний забезпечити, тобто до відповідної життєдіяльності.
На обслуговуванні перебувають громадяни, які потребують допомоги в побуті, так званих соціально-побутових послуг, а саме: допомоги в приготуванні їжі, годуванні, придбанні та доставці товарів (продуктів, ліків), допомоги у прибиранні приміщення, пранні білизни, дотриманні особистої гігієни. Центр надає 42 види послуг.
Часто можна зустріти, що соціальний робітник замінює родичів для наших бабусь та дідусів, а вони, натомість, стають членами їхніх сімей. Дуже часто в роботі я чую про те, що той чи інший соціальний робітник приходив допомагати нашим підопічним у вихідні дні. Я хочу сказати про те, що у нас немає випадкових людей, усім їм притаманне милосердя, співчуття, співпереживання, без цих якостей у нас працювати неможливо.
– Які проблеми у вас виникають?
– Проблема територіальних центрів як бюджетних установ полягає у тому, що їх діяльність жорстко регламентується державними нормативними актами, що визначають цільові групи, і перелік послуг, а також в їх складній системі підпорядкування, коли важко що-небудь змінити. Ми повністю фінансуємося за рахунок місцевого бюджету. Життя ж висуває все нові потреби. У цьому зв’язку дуже складно запроваджувати новіші види послуг. А з огляду на той факт, що матеріально-технічна база залишається колишньою і вимагає з кожним роком більше коштів на її утримання, то вартість однієї послуги зростає.
У районі є села, у яких соціальне обслуговування відділенням соціальної допомоги вдома взагалі не надається (Глибочок, Крута, Довжик, Сонячне, Рудківка, Клітчин, Світин). Для вирішення цього питання нам потрібно ввести додатково в штат 15 працівників. Сьогодні це нереально.
Згідно з нашим положенням, на обслуговування 250 підопічних має бути автомобіль, цього дозволити ми собі не можемо, хоча це є необхідністю.
У вирішенні завдань, які стоять перед нами, ми отримуємо постійну підтримку громад, трудових колективів, благодійників. Тому щиро вдячний всім і сподіваюся на подальшу співпрацю.
– Що б ви побажали напередодні Різдва своїм підопічним та колективу центру?
– Звісно, здоров’я, яке їм найбільше потрібне, не втрачати оптимізму і радіти кожному прожитому дню. У своїй повсякденній роботі ми виходимо з того, що жодна людина поважного віку, яка знаходиться у нас на обліку, не повинна залишатися поза нашою увагою. А тим паче та, яка потребує невідкладної допомоги та підтримки.
У це світле свято Різдва хочеться побажати працівникам центру миру і спокою в кожному домі, добра, достатку, любові, щастя. Знаю, що у багатьох наших співробітників батьки та сини брали участь в АТО, мій син також був на цій неоголошеній війні, а тому головне наше очікування в тому, щоб якнайшвидше в Україні встановився мир, ми так усі цього хочемо.
Інтерв’ю провів
Олексій ПРОЦЕНКО

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.