Сьогодні: 15 листопада 2018 року - четвер

wordpress themes.

Танкісту Василю Божку з Левкова присвоєно звання Героя Украї

У бою під Дебальцевим танковий екіпаж лейтенанта Василя Божка підбив три…

російські танки Т-72

Указом Президента України №583 від 14 жовтня 2015 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові  старшому лейтенанту БОЖКУ Василю Миколайовичу присвоєно звання Герой України з врученням ордена  «Золота Зірка».

Танковий бій лейтенанта Василя Божка

Екіпаж танка  Т-674 -«Удав» (так його назвали танкісти), до якого входили командир танкового взводу лейтенант Василь Божко   із позивним «Кулак», мобілізований навідник-оператор молодший сержант Віталій Лиско та контрактник механік-водій старший солдат Артур Шахмандаров, отримали бойовий наказ на висування до селища Луганське. Там танкісти зайняли опорний пункт та взяли під охорону ділянку траси Артемівськ Дебальцеве.

Зранку 12-го лютого 2015 року  командування гірсько-піхотного підрозділу поставило танкістам нове бойове завдання — вийти в район селища Логвинове та зайняти оборону. Згодом стало відомо, що там уже був ворог… Неподалік від села танкісти зустріли підрозділи 79-ї окремої аеромобільної та 30-ї механізованої бригад, які готувалися штурмувати захоплений бойовиками населений пункт. Тож екіпаж «Удава» вчасно прийшов на допомогу братам по зброї. У небо злетіла червона ракета, й наші підрозділи пішли на штурм.

Ведучи влучний вогонь з усього озброєння, при цьому вдало маневруючи, екіпаж «Удава» вибивав бойовиків із займаних позицій. А воїни-десантники разом із піхотою проводили зачистку звільнених укріплень. Тоді терористи зазнали значних втрат у живій силі та техніці.

Не встигла охолонути броня, а танкісти відпочити після важкого бою, як надійшов наступний бойовий наказ. Екіпажу Т-64 необхідно було вийти за селище, замаскуватися у лісосмузі та не допустити пересування по ній ворожої бронетехніки. Лейтенант Василь Божко  якимось шостим чуттям відчув, що наступний бій буде важким і найменша помилка екіпажу може дорого коштувати. Офіцер помінявся місцями з навідником-оператором.

Щойно танк виїхав з ґрунтової дороги на трасу, як офіцер помітив, що з боку Вуглегірська сунуть три російські танки Т-72. Від прийняття рішення до пострілу промайнула лише мить.

«Спіймавши» танк у приціл, лейтенант здійснив перший постріл. Випущений українським офіцером снаряд влучив, як то кажуть, в «яблучко». Від вибуху в «72-ці» здетонував боєкомплект та в танка відірвало башту.

«Задній хід!» – скомандував взводний механіку-водію.

«Прийняв!» –  відповів Артур Шахмандаров.

«Удав» плавно відходив назад, ведучи при цьому вогонь. Серед диму бойовики не побачили, звідки стріляв наш героїчний танк, і зосередили вогонь по раніше підбитому танку, який стояв по другий бік траси. Водночас бойова машина Василя Божка була прихована за двома підбитими БМП. Він вів нерівний бій із бойовиками, діючи за схемою «виїхав, вистрелив, сховався».

Третя «72-ка», наче мисливець у пошуках здобичі, виїхала з ґрунтової дороги на трасу та почала рухатися в бік схованого нашого танка. Переїжджаючи через місток вузенької річки, він повернувся кормою до «Удава». Саме цього моменту і чекав Василь. Останній влучний постріл вдарив по двигуну. Бойова машина спалахнула, втративши керування, ворожий танк звалився із мосту у воду.

Побачивши, що боєкомплект майже весь витрачений та механізм заряджання вийшов із ладу, офіцер повернув машину у бік селища Луганське. По дорозі екіпаж підхопив собі на броню ще трьох бійців 79 бригади та продовжив рух до базового  табору, який був під контролем українських військ.

Сам герой-танкіст Василь Божко,  звичайний український хлопець, родом із села Левків  Житомирської області. Після навчання в Академії сухопутних військ він майже два роки служить у лавах 92-ї окремої механізованої бригади.

До зони проведення АТО був відряджений на початку 2015 року. За недовгий період бойової служби в його активі вже чимало підбитої ворожої техніки.  Указом Президента України №366/2015 від 27.06.2015 р. за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Василь Божко  був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

«Це заслуга всього екіпажу нашого «Удава», який діяв злагоджено та професійно» – каже Василь Божко.

Кореспондент «Приміського життя» зустрілася з родиною Героя, яка мешкає у селі Левків.

Василь – патріот України

Василь Божко – наш земляк. Народився  на Житомирщині, в с. Студениця  Коростишівського району. Там навчався до третього класу. У 2002 році мати Галина Василівна Божко разом з дітками  Василем, Надією і Володимиром переїхала в с. Левків Житомирського району. Родина оселилася в невеликому будиночку на березі Тетерева.  У 2009 році Василь і Надія закінчили одинадцятий клас Левківської загальноосвітньої  школи. Галина Василівна згадує:

«Важко мені було ростити трьох дітей. Сім’я рахувала кожну копійку. Вася, найстарший син, став опорою для родини. Тихий, врівноважений, трудолюбивий, він завжди допомагав і мені, і молодшим дітям. Життя склалося так, що Василь рано став дорослим. Любов до техніки мій старший син перейняв від дідуся. Німий дідусь завжди в майстерні крутив якесь залізяччя, а Вася був поруч, допомагав і сам навчався. Дідусь і внук завжди добре ладили і розуміли один одного навіть без слів. Пам’ятаю, як син зробив для друзів чудову різдвяну зірку. І сама  зірка, і ікона в центрі зірки  світилися різнокольоровими вогниками. Тоді Вася здивував жителів усього села».

Сестра Надія згадує:

«Ми з братом Василем  народилися в один рік, тому багато часу проводили разом. Вася – добра людина, в дитинстві мене завжди захищав. Біля річки робив гойдалки, біля тих гойдалок збиралися діти з усієї  вулиці. У школі ми вчилися разом, у одному класі. Вася любив географію, мріяв про цікав подорожі. Школу ми закінчили добре і вирішили разом отримати юридичну освіту, але  несподівано для всіх Вася змінив своє рішення і вступив на навчання до Львівської академії сухопутних військ імені П.Сагайдачного. Напевно, вирішальну роль зіграли два фактори. По-перше, наш Василь – патріот своєї Батьківщини. Коли ми закінчували школу, то в порожню пляшку від шампанського вклали свої записки-побажання. Вася написав, що хоче стати гідним громадянином своєї Батьківщини. Другим важливим фактором стала любов до техніки, особливо до військової.

Чотири роки брат навчався у військовій академії. Бачили ми його рідко. Додому приїжджав лише не Різдво і літні канікули. Вася сумував за родиною, за селом, і після закінчення навчання хотів перейти на службу до військової частини у Новоград-Волинський, але отримав направлення у місто Чугуєв Харківської області.

З початком АТО бачитися з братом ми стали ще рідше. Вася щодня телефонує до мами, але ніколи не розповідає їй про військові події, завжди говорить, що у нього все добре. Він не звик турбувати своїх рідних, особливо маму. Про те, що наш брат нагороджений трьома медалями: «Патріот України», «Ярослава Мудрого», «Богдана Хмельницького»,  ми дізналися з Інтернету. По телебаченню побачили, як президент П. Порошенко вручив Василю орден «Герой України». За бойові заслуги брат отримав двотижневу відпустку і третього січня приїхав у Левків. Про свій приїзд нікого не попередив, просто підійшов до дверей – і постукав. Ми були дуже щасливі, що брат поруч із нами. Особливо раділа мама. Вона  не відходила він Васі ні на хвилинку. Але відпустка тривала лише два  тижні. Прийшов терміновий виклик від командування, і мій брат знову повернувся до лав українського війська. Ми віримо, що скоро війна закінчиться, і наш брат Василь, і всі інші військові повернуться додому живими і здоровими. Ми чекаємо на повернення наших героїв».

У  центрі Левкова знаходиться невеличкий магазин «Містечко». У цьому магазині родина Василя Божка організувала волонтерський пункт, збирають необхідні для воїнів речі: теплий одяг, харчі, предмети гігієни. Сільський волонтер В. М. Нісько регулярно відвозить допомогу бійцям-землякам в АТО. Вся родина Божко  власним прикладом показує, як не на словах, а на ділі захищати рідний край, боронити мир і спокій. Село Левків може пишатися своїми земляками.

Наталія Гончарова

  (З розповіді заступника начальника штабу командування «Північ» полковника Віктора  Кевлюка).

 

Будь ласка, поширюйте цей запис в соцмережах:
Follow by Email
Facebook
Twitter
Коментування та розміщення посилань заборонено.

Комментарии закрыты.